—Увімкнути світло!
— Що?
— Нам потрібно увімкнути світло!
— Для чого?
— Невже ти не бачиш як у темряві спотикаються, падають люди, як вони бояться встати аби знову не впасти!?
— Найтемніший час перед світанком
— Так, але сонце втомилось й само воно не встане, ми мусимо його підняти.
— А може не ми?
— А хто?
— Будь-хто.
— Якщо кожен так думатиме, то все ж підніме сонце?
— Не ми. Сонце піднімати — марна затія, воно всеодно спуститься, ще й справа невдячна, руки обпечеш, життя покладеш, і навіть його не піднімеш, а як піднімеш, ніхто й на дякую не розщедриться.
— Але хтось мусить це зробити.
— Хтось мусить, але не ти.
— Чому? Чому? За що?— пауза — Я почуваюсь такою безсилою у цій пітьмі. Я мушу підняти сонце, мушу хоча б спробувати, як не для інших то для себе я бачила сонце воно світило так ясно й так гріло, але я бачила його лише на мить й було то зовсім не сонце а свічка. Усі діти мають свічки — свої маленькі сонця, але вони догорають поки діти виростають. Про справжнє сонце я лише чула, читала й бачила на фото. Довкола непроглядна тьма не видно далі як на відстань витягнутої руки, часом — двох, коли находить ясність.
— Гей! — загукали з далини — Ми йдемо піднімати сонце. Хто з нами?
Я починаю йти на їх голос. Аж тут мене зупиняють
— Не йди доню, ви з ними й сонця не підіймете й життя втратите. Не йди.
— Але...— я намагаюсь заперечити, хочу вирватись й побігти. Та все ж стою на місці. Вони пішли піднімати сонце без мене.
— Що ж мені робити? Як подолати відчай?
— Забудь, воно того не варте.
—Мені потрібні книги і знання, усе що стане сил знайти. Ти має щось аби мені допомогти ? Аби я не дивилась безпорадно з сторони? Аби змогла я хоч розповісти тим що будуть після мене?
— Ні. Облиш. Воно того не варте. Темрява — теж добре. У темряві спимо.
— Чи не здається тобі що уже годі спати? Скоріше нумо догоряє вже і моє сонце.
— Не можу я нічим допомогти .
І я пішла. У пошуках надії провела останні миті з свічкою. І ось коли вона вже майже згасла, я знайшла те чого шукала.
— Я знаю як підняти сонце!!!
— То як? Розкажи й мені і я розповім усьому світу й ми всі разом, підем й піднімем сонце. Ми увімкнемо світло!— сказала молода душа. І я відповіла — Колись сонце піднімали книгами, культурою, поезіями, кулями. Однак тоді край темряви тримав нас за рабів. Тепер ми вільні. Одного разу ми звільнились намагаючись підняти сонце. Але воно ще спить.
— Увімкнути світло!
Промовила молода душа. І я відповіла
— Що?
