Коротка рецензія на роман «Дорога Фландрії» 1960р. (фр. «La Route des Flandres» Клода Сімона
«…знайти красу там, де ніколи не міг би її собі уявити: в найбуденніших речах, у глибиннім житті натюрмортів»

«…знайти красу там, де ніколи не міг би її собі уявити: в найбуденніших речах, у глибиннім житті натюрмортів»

Меріт Восс живе в родині, де зовні все ніби нормально, але насправді — суцільна тиша й недомовленість. Вони мешкають у колишній церкві, мати постійно хвора і живе в підвалі, батько одружений з її колишньою медсестрою, а брати й сестра здаються ідеальними.

Люсі Чейз прокидається закривавлена, а поряд — мертве тіло її подруги Саванни. Містечко одразу вирішує, хто винен, але поліція не доводить її провину. Щоб почати нове життя, Люсі залишає Пламптон....

У цьому відгуку я ділюся особистими враженнями про книгу, яка змусила мене задуматись над буттям та сутністю людини. Раджу прочитати тим, хто давно відкладає щиру розмову з собою та хоче відчути тепло, тримаючи книгу у руках.

“How can one person make another person so happy? What amazing powers we must have, hidden deep inside us?”

Мій відгук на бестселер «Усе, що я знаю про кохання» Доллі Олдертон. Розмірковую про те, як очікування від «чергового роману» розбилися об глибоку й іронічну історію життя британської журналістки.

Бея Ґрім з дитинства звикла виживати сама. Без підтримки, без запасного плану, без ілюзій. У неї є лише мета — вступити до коледжу — і розуміння, що в цьому житті можна розраховувати тільки на себе.

Це історія про жінку, яка занадто розумна для свого часу. Елізабет Зотт — талановита хімікиня, для якої наука не хобі, а сенс життя.

Очеретяний Їжак. Всесвіт письменника й тиша між словами
Донедавна моїм guilty pleasure було перечитування книги Едуарда Успєнского “Зима в Простоквашино”. З кожним новим новим роком я став помічати все більше великодок для дорослих. Чи були це спеціально зашиті великодки, чи стиль автора, на який вплинула епоха змін кінця ХХ сторіччя?

Лідс закохується в Лейлу майже миттєво й упевнений, що це назавжди. Але все ламається в одну мить — після замаху Лейла опиняється між життям і смертю...

Книга непогана, на 4 з 5, але трохи не вистачило гостроти як трилеру, ще й авторка явно передала куті сексу. Читайте короткий зміст книги та мої роздуми в процесі читання.

Друга частина «Трилогії про вбивче кохання», і тут ставки стають ще вищими. 🤫

«Врозтіч» — це тиха, дуже особиста історія, яка для когось може стати дзеркалом. Про нарцисичних коханців, дітей, що забирають увесь ресурс, війну, яка змінює правила гри, і про втрату чутливості до себе.

«Глушина» — фінальна частина трилогії від Сари Пірс про детективку Елін Ворнер, і це той випадок, коли серія завершується справді гідно. Трилер, у якому тема насильства вплетена в детективну історію настільки гармонійно, що аж моторошно.

У східному Окленді К’яра живе з братом Маркусом у занедбаному «Реґал-Гаї», і їхнє життя далеке від будь-якої «королівськості». Мама — у в’язниці, батька немає, а діти намагаються вижити на власні сили...

Уявіть: розкішне гірське шале, сніг довкола, камін потріскує, а компанія колег мала б проводити ідеальний корпоратив далеко від цивілізації. Але все летить шкереберть, коли один із них зникає — і стає зрозуміло, що довіряти тут нікому...

“Білий Попіл” - це дебютний роман Ілларіона Павлюка, який вийшов у 2018 році. Познайомилась я з цим твором лише нещодавно, після того як прочитала його книгу «Я бачу Вас цікавить пітьма»

Чому люди люблять "Щасливе місце" Емілі Генрі та чому ця книга відчувається, як підглядання в щілину замка.

Читаю, пишу, експериментую
I run with scissors
Найбільша бібліотека