Бабуся робила з троянд варення та вино. Згадую про це зараз, бо якраз квітнуть троянди. І я доїдаю останню баночку бабусиного трояндового варення.
Не скажу, що воно мені дуже подобається. Але приємні спогади перекривають химерне відчуття скреготу трояндових пелюсток, просочених цукром, на зубах.
Бабусі немає вже більше ніж п'ять років, а варення ще є. Все, що залишиться після нас, — це пам'ять і закрутки. Якщо, звісно, ми робили ці закрутки.
Та й пам'ять... Можливо, у неї, як і в консервації, є строк придатності. Ботулізм спогадів...
Бабуся на кожну баночку із закруткою ліпила етикетку з описом того, як це зроблено й з чим його їсти... Інструкції з того світу.
Кінець травня. Зараз у клумбах біля будинків так яскраво квітнуть вночі звичайні троянди! Я кажу «звичайні» — хоча вони насправді надзвичайні — щоб відрізнити їх від магазинних, типу кращих, але якихось штучних, мертвих, холодних.
Я сказав, що вони квітнуть вночі, та, звісно, це відбувається цілодобово, просто я бачу їх переважно вночі, під час прогулянки. Точніше, пізно ввечері. Ночі зараз не існує. На вулиці, принаймні.
Я проходжу повз будинки, слухаючи сучасну класику чи якийсь максимальний музичний мінімалізм, заглядаю у вікна, сподіваючись побачити там невідь-що, і зупиняюсь біля кожного трояндового куща, щоб відчути тоскно-приторний аромат безтурботного минулого.
Окрім варення бабуся, як я вже казав, робила з троянд вино. І воно ніколи не закінчувалося. На відміну від того, яке приносили до неї ми, коли приходили в гості. Ми з мамою, родина маминого брата, з якою жила бабуся. Одна пляшка червоного сухого з найближчого «Варусу». І нескінченний запас бабусиного трояндового вина. Воно було солодким. Я не любив солодке, але через повагу до його невичерпності вино здавалося мені смачнішим.
Коли я вперше, у дитинстві, почув, що з троянд, які ростуть у нас під під'їздом, можна робити варення, я не повірив. Мені здавалося, це жарт. Варення з нічого. З ароматів й асоціацій... Навіщо купувати абрикоси, сливи, шукати молоді соснові шишки (ще один цікавий інгредієнт для варення, про який я дізнався значно пізніше, але вже одразу повірив у його гастрономічні можливісті, бувши підготовленим трояндами), якщо можна просто в халаті й домашніх капцях вийти на вулицю й нарвати квітів?
Я заплющую очі, і бачу, як на світ падає сніг із трояндових пелюсток. Тих, справжніх, дворових троянд. Люди на вулицях, що б вони не робили, зупиняються, і, як у дитинстві, розтуляють роти, немов обійми, назустріч цьому біло-рожевому запаморочливому мерехтінню. Усі стають добрішими й щасливішими. Світ огортає ніжність, тимчасове забуття та вічна гармонія...
У своєму житті я не зробив жодної закрутки. Проте ніхто краще за мене не вміє консервувати проблеми. І ця консервація «стріляє» більш несподівано й в рази яскравіше, ніж будь-який слоїк з огірками.
Я в очікуванні на феєрверк, підносячи погляд до видноколу моїх неприємностей, як до нічного неба під час завершення святкувань із нагоди ювілею міста.
