Іноді дивлячись на дітей навертаються сльози. Ми прожили дитинство без війни, а вони навіть не знають як це, бо ця реальність стала буденністю. Вірш це не сповідь, а спроба передати пам'ять про війну і ціну навіть за можливість викласти вірш українською. Критика вітається.
Спогад про свій літній ранок з часів дитинства. Можливо, читач теж зможе відчути той неповторний смак свіжої хлібини, яку неодмінно надгризав дорогою з магазину?
Музика — більше, ніж звук. Це невидима сила, яка торкається найпотаємнішого, допомагає пережити біль і знову знайти себе. Музика вміє говорити з душею без слів. Вона повертає до спогадів, заспокоює серце й відкриває шлях до нового початку.
Сонце пряжило шкіру. Трава була висока й густа, в ній снували колонії комах, долаючи перепони з битої черепиці, камінців і всілякого залізяччя. Дача буяла різноцвіттям і була заповнена людьми, і всі ті люди були моєю ріднею.
Святкових смаколиків все більше — і часом вони в таких гарних упаковках, що аж просяться бути використаними для створення колажу або листівки.
Світ очима 5-річної дитини середини 90-х. Україна, Бердянськ, Бердянська коса.
Коли ми згадуємо минуле — ми лікуємо душу чи ховаємось від теперішнього?
Ностальгія мого вчорашнього вечора трансформувалася у цю історію... в якій все таки є дещиця правди та спогадів.
Привіт! Сьогодні я хочу поділитися з вами історією про місце, яке для мене стало символом надії — Одеський маяк. Дивлячись на це чорно-біле фото, зроблене під час однієї з моїх прогулянок, я знову відчуваю той особливий спокій.
Привіт! Мене звати Костя, і я радий вітати вас на своєму блозі "Дорогою Вовка". Це мій особистий простір, створений для того, щоб ділитися світом, який я бачу і відчуваю, навіть коли можливості для фізичних мандрівок обмежені.
Хоче згадати дитинство? Той тривожний момент, коли вперше попав на справжній український базар. Той гамір, запах, кольори. Заходь, згадаймо разом.
Холодного зимового ранку мама зібралася до погреба набрати дров, щоб розтопити піч. Вже давно настала пора зігріти стіни, чашки в сервізі та сплячу мене.
"Дитячі спогади – це більше ніж просто минуле. Це моменти радості, безтурботності й перші страхи. Як вони впливають на нас у дорослому житті? Думки про себе, свою сутність, для чого ти тут, час і доленосні вибори."
Це було на початку десятого класу кадетського корпусу, коли моє життя здавалося мені сірим, безбарвним, позбавленим яскравих емоцій та радості.
війна триває
