Тепло спогадів
Усе минає, але спогади залишаються з нами назавжди. Вони – наше тепло у холодному потоці змін.
Усе минає, але спогади залишаються з нами назавжди. Вони – наше тепло у холодному потоці змін.
Дім, що чекає на тебе завжди. Тут кожен звук, запах і куточок нагадує, що справжнє щастя – це відчуття рідного затишку.
Посмішка — це міст між минулим, теперішнім і майбутнім. Згадайте щасливі моменти, людей, які важливі для вас, і відкрийте своє серце для нових радощів.
Неймовірно теплі та такі знайомі майже кожному з нас спогади про дитинство виринають у пам'яті головного героя твору «Зачарована Десна».
Вірш описує спогади про творчий процес, де фізичні дотики до фарб і полотна переплітаються з болем і ніжністю, відображаючи емоційну глибину ліричного героя. Через сни та рани він шукає натхнення й любов, занурюючись у мистецтво.
Історія-спогад про Павла Тичину, як його бачили сучасники
Нещодавно пішли з життя люди, які були останніми провідниками між моїм сьогоденням і спогадами про дитинство в Куп’янську. Це мої хрещені, які залиши
Автобіографічне оповідання-есей на конкурс аніме-фестивалю "Франіме" про мої власні спогади, трохи приправлені авторською придумкою :-)
Продовжуючи традицію терапевтичних текстів, сьогодні - короткий нарис моїх 73 днів в окупації.
Памʼятаю шкільні роки, коли вже не можеш дочекатись того 14 лютого, щоб нарешті освідчитись у коханні хлопцю з старших класів.
Через місяці після відкриття дверей цей затишний самобутній простір, який насправді б'ється гострим дротом, закарбувався у повітрі, наче ніколи ці двері не бували відкритими.
сонце за ранішні хмари закотилося вчора, літо, що так чекалося залишилося торік. Гримнуті двері, що нехотячи відкрилися чи вершіне відскочили на десяток міліметрів і до наступного гримання можна почути її плач років 15 тому.
кожного ранку я розбиваю двійко яєць об лезо ножа, кидаю їх на гарячу сковорідку і акуратно складаю шкаралупу так, як робив це ти того дощового ранку.
Я вірю, що повернусь, що знову відчую під ногами колючі потріскані мушлі, зірву з дерева рум’яний персик, знову вдихну цей незабутній гіркуватий та гарячий аромат степу і знову привітаюся із морем, моїм морем… Але сьогодні мені залишаються лише фото у телефоні і спогади...
лікую душу творчістю