Автор і поціновувач книжок
Пропрацювавши продавцем рибацького магазину трохи менше року, та зрозумівши, що гітара - це не моє, а актором мені стати не світить, я в один чудовий день сів, та задумався про своє місце в житті. Та звісивши всі за та проти, прийняв свідоме рішення стати автором та займатися письменництвом, так як мені життєво необхідна творча самореалізація. На той момент мені було 24 роки. З тих пір і до сьогоднішнього дня я пишу з перемінним успіхом. Був момент, коли я вирішив послідувати прикладу Чарльза Буковскі, та працювати на низько оплачуваних роботах, щоб якось забезпечити себе, а писати у вільний час та в своє задоволення, але я зрозумів, що такий стиль життя не для мене. В мене в біографії безліч співбесід та пробних днів касиром, вантажником, оператором кол-центра, навіть помічником керівника. Але більше одного-двох днів я витерпіти не зміг. І потім, з часом, я зрозумів, що наслідуючи чужу біографію - свою не напишеш. Мої тексти, як авторська пісня - в них не завжди виступаю я. ©
Рей Бредбері — це не лише автор фантастики, а й мислитель, який через свої твори досліджував страхи й надії людства. Його життя було таким же незвичайним, як і його книги: від дитячих захоплень цирком до впливу на космічні дослідження.
Хотів написати електронного листа другові, але все вийшло не так просто, як гадалося. Та трохи новин із мого життя.
Мої перші творчі роботи були написані не українською. То були далекі 2012-2018 роки. Мабуть, це мене і зупинило перед тим, щоб видати книгу. Бо переклад є переклад, а спосіб мислення є спосіб мислення. Фото для прев'ю зроблено саме у ті роки, коли я писав у невеличкій кімнатці.
Закінчивши навчання за напрямком з психіатрії, я не зміг врятувати одного пацієнта. Та чи помер він в дійсності?
Короткий огляд та враження від книги Елізабет Ґілберт "Велика магія. Творче життя без страху"
Цей твір було написано тоді, коли я почав вкладати певні сенси у свої роботи, а не просто графоманити для кількості. Він є трохи автобіографічним, але в ньому також присутня і вигадка.
Якщо ти мене читаєш, і тобі є що сказати з цього приводу - то пиши свої коментарі під цим постом.
Моя пам’ять мене зраджує, чи то, навпаки, оберігає мене від спогадів. Нічого не вдієш, прийдеться щось вигадувати, або, навпаки, писати якусь нісенітницю. Хоча, ні, напишу про те, як було бажання вступати на філологічний.
