Ця історія колись давно сталася в моїй свідомості, затуманеній алкоголем. Якщо ви людина творчої професії, то вино стане вашим супутником, другом і співмешканцем. Від келиха до келиха, від ковтка до ковтка ви п’янієте й наближаєтеся до істини. Щоб дізнатися правду про себе, налийте ігристого тому, хто сидить поруч із вами. Оскільки я вів відлюдницький спосіб життя, правду про самого себе мені доводилося пізнавати самотужки.
Сидячи на самоті у своїй кімнаті під звуки улюбленої музики, я віддавався узливанню божественного напою. Мені було над чим замислитися. Невизначеність ставила мене в глухий кут. Котрий рік після університету я ніде не працював і обрав хиткий та нестабільний шлях письменника. Але зробити вибір — це половина дороги; друга її частина — про що писати — не давала мені спокою.
Зізнатися чесно, я потай від усіх марив створенням приголомшливого бестселера й нечуваними гонорарами за його видання та наклади. Та просувався я, мов черепаха на морському березі: повільно, щоразу зупиняючись, аби струсити пісок, що прилип до мого черева. Здебільшого я пив, міркуючи про високе й барвисто змальовуючи картини свого майбутнього життя.
У цих картинах я бачив свій дім, точніше — квартиру, придбану в елітній міській висотці. Бачив, як у ній усе буде розставлено і як я там житиму зі своєю дружиною та дітьми. Як писатиму свої книжки й отримуватиму насолоду від життя. Час минав, але я лише п’янів, тішачи себе ілюзіями. Коли виходиш із дому тільки по чергову пляшку до магазину, світ ілюзій стає твоєю реальністю. Я сам став героєм вигаданого мною світу й заручником власної творчості.
Одного ранку, у похмільному маренні, у напівсні, у напівпритомності я побачив світлі нечіткі обриси створіння з крилами. Я одразу зрозумів, що це ангел з’явився до мене.
— Слухай, припиняй ти з цим, до добра це не приведе. Усього я тобі не розповім, але знай: попереду на тебе чекає казенний дім. Потім тебе випишуть із нього, і ти поїдеш у тихе, скромне містечко, де напишеш свою першу книгу. Там ти знайдеш свою першу дружину, і в тебе народиться син. Знай, я завжди поруч із тобою й стежитиму за тобою до самої смерті. А тепер — прокидайся.
Мене пройняв озноб, мурашки побігли тілом, наче вирішили збудувати свій мурашник просто на мені. Спав я чи не спав — не знаю. Так само не знаю, було це наяву чи уві сні. Але слова, мов клини, засіли в мені, даруючи радісну надію.
Потяг, набираючи швидкість і прямуючи до кінцевої станції, зупиняється лише на проміжних. Моєю проміжною станцією був черговий похід до магазину й чергова пляшка. Кінцевою ж станцією стала моя госпіталізація через алкоголізм і асоціальну поведінку. Отже, в словах безтілесного видіння була істина — мене помістили до казенного дому, тобто до лікарні. Там я пролежав пів року.
За рік я виїхав із великого міста й оселився в маленькому містечку. Свіже повітря не стало на заваді проспиртованим нервам. А зараз я сиджу над створенням своєї першої книги…
