Величне місто, де життя колись пульсувало, перетворилося на пустку, де панує вічна тиша та містична смерть. Це історія кохання, зради та помсти. Помсти, яка,здається, вийшла з-під контролю...
Я не впевнений, але здається, у мене є собака. Як всі собаки, він припнятий ланцюгом до сітки, дуже голосно гавкає, порпає землю довкола буди, ніби знає, що поряд війна і готується до кругової оборони...
Його життя вигоріло, лишивши попіл рутини. Вона прийшла з дощем, парасолькою та дивним замовленням. І раптом він згадав, що крім молота, колись тримав у руках ще й пензлик.
Я воїн що прив'язаний до зброї. І мій обов'язок допомагати тому, хто володіє тією зброєю.
Міф про Адама та Єву якось по новому відкрився для мене... Напевно я далеко не перший, хто його переосмислив. Раніше я цього не помічав, але тепер я бачу в ньому глибоке та змістовне розумінням нашими предками того, як саме з'явилась людина розумна.
Кожен з нас колись читав книги про переселенців в інші світи. Але я не прочитала, а мені наснилось. А чи справді наснилось?
- Привіт. Давно на тебе дивлюся, і ти тут дійсно одна. Як таке може бути?
Огіркова банка з душею філософа розповідає таємну історію вашого холодильника. Продукти теж мають почуття, особливо коли на них наклеєно червоний цінник.
Нігтями вона дерла складку на животі. Їй хотілось зробити щось таке... щоб мозок зрозумів як погано їсти!
Ностальгія мого вчорашнього вечора трансформувалася у цю історію... в якій все таки є дещиця правди та спогадів.
СТРАШНО. Де я? Що це за місце? Що зі мною не так? Треба рухатись хоч вперед, хоч назад. В бік. Нічого не виходить. Вдих… Видих… Вдих…. Це все сон. Точно! Сон! - Ні, - знову звучить цей голос, - не сон.
Історія про двох українців, яких поділяє мова, переконання, але поєднує любов до України Один демонструє гучний патріотизм і зневагу до чужих, інший робить складний вибір та діє Випробування війною й життям розкриють справжні обличчя героїв та покажуть, хто свій, а хто — чужий
Здається, в мене остаточно поїхав дах — биту годину витріщаюся на Ксюшу й не можу зосередитися на роботі. От і настала, схоже, горезвісна «клініка» самотності. Може, кави випити, щоб трохи підбадьоритися та хоч якось переключитися?
Хоче згадати дитинство? Той тривожний момент, коли вперше попав на справжній український базар. Той гамір, запах, кольори. Заходь, згадаймо разом.
Страта із самого початку не подобалася інквізитору. На перший погляд, усе було звично: темнорода дівчина, яка перетнула кордон. Темнородих завжди страчують, бо з ними ніколи не буває добра. Але цей випадок здався інквізитору дивним.
один лиш біль.
Пишу оповідання, публікую тут
