Містика

Ні. Точно ні.

Звичайна на перший погляд слідча Зінаїда Віщанська береться за справу загадкових зникнень. "Сходи до баби Теодосії. Кажуть, вона все знає. А як ні — на картах підкаже, куди йти", — радять їй «добрі» люди. І Зіна повірила. Бо більше звернутися було нікуди…

Квартира 23 здається порожньою. Але хтось там завжди чекає...

Це нестримне весняне буяння наштовхує мене на спогади. Таку вже маю натуру. Був вечір. Пригасле світло сонця спадало крізь вікна на мамині квіти. Коли було принюхатись, ті квіти пахли землею і настояною у пляшках зеленуватою водою.

Вирішив спробувати написати щось художнє

- Привіт. Давно на тебе дивлюся, і ти тут дійсно одна. Як таке може бути?

Настка зникає в урочищі Борок, де тіні розстріляних оживають у тумані. Ліс відкриває їй видіння минулого й небезпеку, що насувається. Їй дано силу пам’яті, яку вона має передати живим.

Марія повертається в бабусин дім, щоб продати його, але хата виявляється живою. У її стінах живуть тіні роду, пам’ять про війни й зниклих. Дім шукає тих, хто йому належить, і не відпускає обраних. Марія розуміє: втекти від пам’яті неможливо.....

Вона відтягнула медичну маску, оголюючи свої пухкі червоні губи, щоб надпити

Ми вже ознайомилися з верхівкою айсберга «життя Еда та Лоррейн Воррен», але настав час опускатися значно нижче. Як Воррени причетні до стереотипів у горорах та чому навіть Джейкоб із «Сутінок» виглядає більш солідно, ніж вервольф з історій найвідоміших демонологів світу?

З 2013-го ми раз на рік-два йдемо на нові частини «Закляття», де на екрані — закохані мисливці на привидів Ед і Лоррейн Воррени та плашка «засновано на реальних подіях». Але до чого тут смерті від тиктоків про ляльку Анабель й чому франшиза романтизує тих, кому давно не вірять?

Споглядати сонячних зайчиків. На сходах зустріти розбите дзеркало. В пустелі безнадійно шукати. Згадати безтурботне дитинство.

Всім читачам та слухачам привіт! Сьогодні я вам покажу історію, яка сталася з двома тінями, яких я зустрів на вулиці, коли йшов до магазину. Одна тінь належала молодому хлопцю, а інша — старцю. Вони поводилися між собою як товариші, і це мене здивувало....

Я все життя бачив те, чого не бачили інші. І завжди мовчав… аж поки не зрозумів: мовчання теж має ціну. Ця історія – мій перший крок у світ, де межі стираються, а папір пам’ятає більше, ніж слова.

Ліс дихав ніччю. Тиша була настільки густою, що кожен її крок луною розчинявся між деревами. Еліара не пам’ятала, навіщо сюди зайшла. Пам’ятала тільки білий диск місяця над головою — надто яскравий, майже хворобливий.