У минулій частині ми ознайомилися з верхівкою айсберга під назвою «життя Еда та Лоррейн Воррен», але настав час опускатися значно нижче. Як Воррени причетні до стереотипів у горорах, які в Еда були стосунки з 15-річною дівчиною та чому навіть Джейкоб із «Сутінок» виглядає більш солідно, ніж вервольф з історій найвідоміших демонологів світу?
Давайте поговоримо про менш відому, але не менш смішну справу Ворренів — зустріч з перевертнем.
Як Воррени перевертня ловили
Білл Ремзі народився та виріс у маленькому містечку Саутенд у Великій Британії. У віці 9 років він відчув як «крижаний подих холоду пройняв усе його тіло».
«Піт застиг на шкірі, а огидний сморід ледь не змусив його блювати. Збентежений хлопчик мав у голові лише дві думки: утекти на пляж і… вовки. Коли він почув віддалений голос матері, то ніби вийшов із заціпеніння».
Якщо чесно, у нашій уяві це виглядає приблизно так:
Зазначається, що після цього Білл змінився, адже в ньому оселилася «чиста лють». У віці 9 років він нібито зміг голими руками вирвати кілок від паркану із землі (а це, на хвилиночку, не вдалося зробити навіть його батькам). Потім 15 років чоловіка нічого не хвилювало, поки в дорослому віці, коли Білл вже мав дружину та трьох дітей, йому не почали снитися жахи.
«Сон завжди був однаковим і закінчувався однаково. Білл прокидався в холодному поту, охоплений панікою та тривогою. Уві сні він завжди йшов за дружиною на кілька кроків позаду, а та, повернувшись до нього, тікала, охоплена страшним жахом. Лише у 1967 році ці сни припинилися. Через 18 місяців Білл прокинувся серед ночі, почувши, як у спальні щось важко дихає, мов дика тварина. Це був сам Білл».
Оскільки Ремзі чоловік стабільний, то у нього знову стабільно нічого не відбувалося 15 років. Лиш аж у далекому 1983 році Білл випив з друзями у пабі і там відбулося перше ✨перевтілення✨.
«Після кількох випитих напоїв він відчув ті самі крижані озноби, що вперше проявилися ще в дитинстві. Чоловік вибачився й пішов до вбиральні. Подивившись у дзеркало, він побачив у відображенні… вовка. Це був лише передвісник того, що станеться дорогою додому. У машині Білл раптово почав гарчати й накинувся на пасажира поруч. Його руки скривилися в подобу пазурів, і він спробував вкусити товариша за ногу. Водій не розгубився — зупинив авто та спробував витягти Білла з машини. На це пішло декілька хвилин і чимало сил. Зрештою напад минув».
Це запустило постійну низку нападів: одного разу Білл кинувся на медсестру в лікарні, намагаючись загризти її, і лише декілька людей та транквілізатор змогли його спинити. Стверджується, що після цього Рамзі постійно «перевтілювався»: нападав на людей та намагався їх вкусити. Під час таких нападів його сили ставали надлюдськими, він горбився, а пальці його «перетворювалися на пазурі». Так це описується у справі Ворренів:
«Влітку 1987 року він знову опинився у відділку поліції. «…» Офіцер, значно більший за Ремзі, почав його розпитувати й зробив фатальну помилку — легко доторкнувся до його руки.
Вовк усередині Ремзі миттєво взяв гору: поліцейського кинули на землю, і Ремзі майже задушив його, поки на допомогу не прибігли інші. Він був настільки нестримним, що знадобилося дванадцять поліцейських, аби його втримати, і дві ін’єкції, щоб нарешті його заспокоїти».
Стверджується, що наступні десять днів йому робили численні МРТ, рентгенівські знімки та психіатричні тести, проте жоден із них не зміг визначити, що саме не так із Біллом Ремзі. Окрім того, важливо відзначити, що йому пропонували лягти до психлікарні, аби перевірити наявність розладів, проте він відмовився.
І ось тут у чат увійшли Воррени: вони почули по телебаченню історію Білла й одразу зрозуміли — це одержимість.
«Воррени вмовили Білла приїхати до їхньої церкви в Коннектикуті й пройти обряд екзорцизму під керівництвом єпископа Роберта Маккенни. Білл погодився й у 1989 році разом із дружиною здійснив подорож, спонсоровану таблоїдом The People. Уночі перед екзорцизмом Білл спробував задушити дружину вві сні. Сам обряд йому спершу не здався переконливим — пів години латинської служби й нічого. Але потім його обличчя перекосилося, руки скрутилися в пазурі. Маккенна наказав демону покинути тіло. Вибух шаленства був лише один — і відразу зник. Усе записали на плівку».
Після цього напади більше ніколи не хвилювали Білла, хепі енд. Але давайте розберемося: що ж в цій історії не так?
Ну, перш за все те, що Воррени-то нічого, фактично, не зробили. Вони з’явилися в цій історії, коли про неї трубили всі різної надійності ЗМІ, відвезли Ремзі на екзорцизм і з відчуттям виконаного боргу вписали це у свій послужний список. Ворренів дуже часто звинувачують у тому, що вони ложка дьогтю в будь-якій бочці меду, завдяки якій можна піаритися, тобто, вони намагаються хоч ненадовго засвітитися в якійсь містичній справі. Історія Білла Ремзі виглядає як підтвердження цього звинувачення: як тільки Лоррейн побачила Ремзі по телевізору, Воррени вже були біля його дому. І хоча ритуал очищення провів священник, саме Воррени отримали статус спасителів.
До речі, оскільки відеоматеріал Воррени не надали, оцініть фото, зроблене під час екзорцизму: сильно схоже на пазурі та перевтілення у вовка?
Про Ремзі писали ЗМІ: видання «The Sun» та «The People», тепер відоме під назвою «Sunday People». Проте складно оцінювати ці матеріали як свідчення, оскільки обидва видання — це таблоїди, відомі своїми скандалами та сенсаціями. Очевидно, що не можна скидувати їх із рахунків, проте і вірити їм складно, особливо тим статтям, які виходили у 80-тих — у часи, коли провести фактчекінг було майже неможливо, тож люди могли тільки вірити у те, що пропонують газети.
Дуже важливим є і той факт, що Ремзі відмовився лягти до психлікарні — вважаючи, що ніяких справжніх перетворень не було, і зміни відбувалися тільки на психічному рівні, у Білла цілком собі міг бути розлад, про який, з рештою, ми вже не дізнаємося. У такому випадку обряд екзорцизму дійсно міг допомогти Ремзі, але виключно як ефект плацебо.
Амітівіль та родина Снедекер: предки всіх клішованих горорів про родини, які переїхали у новий дім
Це, без перебільшень, найвідоміша справа Ворренів, проте слава, якої вони зазнали, не зовсім однозначна. Люди розділились на два табори: на тих, хто вважає Амітівіль головним підтвердженням існування паранормального, і тих, хто вважає це ледь не найбільшою містифікацією в історії.
13 листопада 1974 року, Рональд Дефео о 3:15 ночі вбив своїх батьків та 4 з 5 дітей. Всім їм чоловік вистрілив у потилицю. Покарання Дефео склало 6 пожиттєвих строків.
Через 13 місяців у дім вбивці переїхала родина Лутц. Вони одразу запросили священника освятити дім, і під час процедури невідомий голос почав виганяти отця. У файлах Ворренів зазначається, що священник не одразу розповів родині про це, а просто наполіг не використовувати кімнату, де відбулися вбивства, як спальню.
Лутци розповіли, що дивні речі почали коїтися одразу: родина сварилася між собою, здоров’я почало погіршуватись, одна з доньок постійно грала з уявним другом — свинею Джоді. У деяких кімнатах почало смердіти, на сантехніці проступили чорні плями і де-не-де в будинку з’явився зелений слиз. Узимку в домі були полчища мух, а батько родини, Джордж, стверджував, що прокидався щоночі о 3:15 — саме в той час, коли Дефео вбив свою родину. Через 28 днів родина Лутців не витримала і втекла.
Після цього в чат увійшли Воррени. Ед казав, що його під час проведення ритуалу, відкинула якась містична сила, а Лоррейн стверджувала, що бачить мертві тіла родини Дефео.
«Команді також вдалося зафіксувати на фото «примару» — постать хлопчика, який нібито визирав із другого поверху. Згодом з’ясувалося, що землю раніше займав Джон Кетчум, практикуючий чорний маг, який мешкав тут до зведення колоніального будинку в 1924 році. Перед смертю він попросив поховати свої останки на цій ділянці — і вони, за переказами, досі там.
Колись на цій землі також жили індіанці шиннекок, які використовували це місце як притулок для хворих і божевільних — тих, кого залишали помирати. Воррени вважали, що страждання цих людей наповнили землю темною енергією, яка стала магнітом для демонічних і надприродних сил».
Як ви можете зрозуміти за цією вирізкою, саме Воррени започаткували типовий горорний стереотип про індіанські кладовища в паранормальних точках. Після того, як Ед і Лоррейн провели це розслідування, вони… просто поїхали. Вони дійсно не проводили ні обрядів очищення, ні екзорцизмів — тільки посвітилися перед камерами і поїхали. Але, очевидно, самої присутності Ворренів достатньо, аби розлякати духів: будинок кілька разів продавали, і нові власники не повідомляли про жодні надприродні явища.
На нашу думку, це вже достатньо вагомий доказ того, що в цій історії щось не так — містичні сили просто зникли, коли звідтіля поїхали зацікавлені Воррени. Френк Барч, який викупив дім ще в 1979 році, розповідав, що за 32 місяці життя в домі єдине, що його турбувало — нав’язливі шукачі містичного, які постійно вешталися навколо будинку.
Адвокат Рональда Дефео, Вільям Вебер, в інтерв’ю газеті Boca Raton News ділився, що багато з містичних подій у Амітівілі, які потім потрапили до книги про цю подію, були вигадані ним та батьками Лутц за пляшкою вина.
Ми створили цю жахливу історію на тлі багатьох пляшок вина, які випив Джордж. Ми створювали щось, що публіка хотіла б почути.
У 1979 році Воррени провели лекцію про Амітівільський інцидент, і такі спогади про неї ми маємо з репортажу у газеті Centre Daily Times:
«Воррени пообіцяли показати «єдині фото», зроблені в період, коли амітивільський… що б там не було — нібито проявляв активність.
Це миттєво спричинило хвилю очікування в залі, яка швидко згасла, коли виявилося, що більшість слайдів — це просто сім’я Латців, мешканці будинку, що сидять і стоять — щось на кшталт домашнього слайдшоу з американської родини та нежиті.
Деякі слайди нібито показували явища з потойбіччя: голову дитини на одному, і священика на ім’я Падре Піо в оленячих рогах — на іншому.
Слайди такого типу — як теорії змов про вбивства: бачиш те, що хочеш побачити. Мені це виглядало як відблиски та тіні, але я можу зрозуміти, як хтось може розгледіти там привидів і голови, якщо дуже захоче».
Воррени ніколи не надавали однозначних доказів: всі їхні фото та записи були настільки нечіткими, що їх можна було трактувати по-різному. Це одночасно працювало і за, і проти демонологів, оскільки, з одного боку, Еда та Лоррейн завжди можна було звинувати в підтасуванні фактів та містифікації, але з іншого —довести це майже неможливо, якраз через неоднозначність всіх цих бліків та тіней на фото, які можуть бути як багом, так і справжнім паранормальним проявом.
Бенжамін Редфорд не полінувався, і зібрав до купи більшість існуючих на 2005 рік спростувальних даних про Амітівіль. Сам Редфорд вважає, що історія Латців була натхненна фільмом «Екзорцист», який вийшов у грудні 1973 року.
Дослідник Рік Моран склав список із понад сотні фактичних помилок і невідповідностей між документальною книгою Джея Енсона (“The Amityville Horror”, 1977 рік) та реальністю. Згідно зі списком, до речі, те саме плем’я індіанців жило в 70 милях від Амітівіля і ніколи не бувало в районі цієї місцини. Моран також розпитав священника, який очищував дім одразу після заселення Лутців, і той стверджував, що нічого містичного в домі не бачив.
Джо Нікел, автор книги «Entities: Angels, Spirits, Demons, and Other Alien Beings», також особисто відвідував Амітивіль і знайшов безліч дір в історії.
До речі, зізнання адвоката у містифікації — не єдиний такий випадок. У 1986 році сталася чергова історія з проклятим будинком: родина Снедекер переїхала в нову домівку, яка раніше була похоронним бюро. Снедекери одразу почали скаржитися на паранормальні події та навіть сексуальні напади від привидів.
Рей Гартон, автор книги In a Dark Place, що була написана згідно з даними Ворренів (цю історію ви могли побачити у фільмі «Привиди в Конектикуті»), ділився що мав низку проблем під час роботи з героями історії та з самими Ворренами.
«Сім’я, яка мала серйозні проблеми з алкоголем і наркотиками, не могла триматися однієї версії історії, і це мене дуже дратувало. Важко писати документальну книгу, коли всі учасники розповідають різні речі».
Він також скаржився, що Воррени не надали йому ніяких доказів того, що відбувалося, а коли Гартон попросив більше фактів, Ед просто наказав йому «додумувати те, чого не вистачає».
Зараз Гартон соромиться своєї причетності до книги та зазначає, що дописав її тільки через контракт. Після її завершення письменник провів розслідування, у ході якого дізнався, що син Снедекерів страждав на шизофренію і сам вночі домагався до інших дітей в родині. Пізніше хлопець зізнався, що всі його демонічні видіння зникли, коли він почав лікуватися.
Згаданий раніше Джо Нікел, який окрім всього доктор філософії, екс-фокусник та автор у журналі Skeptical Inquirer провів власне потужне розслідування і цієї справи. Він розповів, що був запрошеним гостем на одному телешоу разом з Кармен Снедекер та Ворренами.
«Ед робив мені завуальовані погрозливі зауваження (не показані в ефірі), а за лаштунками лаявся як матрос».
На шоу також була сусідка Снедекерів, яка, після гучних заяв родини, почала вести щоденник нібито містичних подій.
«Я виявила, що зазвичай у районі відбувалися речі, які пояснюють те, що вони розповідали для газет».
Згідно зі щоденником, містичний лязкіт ланцюгів був не більше ніж шумом вантажівки, а «привид», що спричинив відключення електроенергії — всього лиш гілкою дерева, що впала на електролінію біля будинку.
Задовго до цього шоу, Нікел поспілкувався з орендодавицею Снедекерів: вона заявила, що вони з чоловіком володіли будинком протягом двох із половиною років і не мали жодних проблем.
«Особисто ми з чоловіком не віримо в привидів, і для нас уся ця історія здається абсурдною. Я вважаю іронічним, що після більш ніж двох років проживання нам раптом розповідають про якихось привидів, а потім ми читаємо в газеті, що Воррени проводитимуть семінар і братимуть за це гроші з людей. Якщо привиди справді є, то чому Снедекери жили там понад два роки і чому досі там живуть? Вони шукають розголосу чи прибутку, чи що?»
Ще одна сусідка родини заявила, що Воррени наробили багато проблем, і «привиди тут ні до чого».
Окей, опираючись на все вищезазначене — навіть якщо Воррени брехали, чи робили вони якесь зло? Адже люди отримували певне заспокоєння після того, як до них навідувались Ед та Лоррейн. Хай це міг бути і ефект плацебо, але ж це також варіант терапії. Окрім того, вони не отримували з цього фінансової вигоди, і допомагали постраждалим безкоштовно.
Але якщо вони не брали гроші за свої ритуали — то навіщо їм це?
Воррени справді ніколи не брали гроші за свої розслідування, але не варто думати, що вони просто пара самаритян. Ед та Лоррейн мали цілком собі комерційний інтерес — вони заробляли гроші на книжках, лекціях, фільмах та своєму музеї.
У 2012 році навіть спалахнув скандал, оскільки студенти Westchester Community College виступили проти того, аби зі студентів збирали гроші для оплати лекій Лорейн Воррен.
Окрім того, не варто думати, що вони не наробили ніяких дурниць: так, Ед та Лорейн неодноразово намагались виправдати вбивць, пояснюючи це тим, що в людину «вселилися демони».
Ед та Лоррейн зазнали вражаючої слави ледь не з самого початку своєї кар’єри. За їхніми справам писали книги, з часом — почали знімати фільми, а беручи до уваги популярність франшизи «Закляття» можна тільки здогадуватися, скільки грошей вони з них заробили. Воррени дуже турбувалися про свій медійний образ, й у всіх своїх контрактах на фільми висували вимогу: самі демонологи у стрічці не мають бути показані з негативного боку. Що це? Просто людське бажання уникнути наклепу? Чергова стратегія з просування своїх послуг через медіа образ? Чи щось інше?
Останній камінь у городі Ворренів
Для багатьох Воррени асоціюються, у першу чергу, з кінопарою — закоханою та відданою. Але коли в прокат вийшло перше «Закляття», почали розкриватися всі секрети.
Одразу після виходу «Закляття» в 2013 році Джудіт Пенні, якій на той момент було вже 70 років, оголосила, що зазнавала сексуального насилля від Еда Воррена. NewLine та WarnerBros. ніяк це не прокоментували, сам Ед помер у 2006 році, а Лоррейн було вже під 90 років, тож вона не могла брати участі в судах.
Джудіт Пенні зустрілася з Едом Ворреном коли йому було 35, а їй — 15. Пенні стверджувала, що в них почалися романтичні стосунки, які тривали майже 40 років і Лоррейн про це знала.
Пенні стверджує, що спочатку жила в одному домі з Едом та Лоррейн, а потім вони її виселили у квартиру напроти. У 1963 році Пенні заарештували після того, як хтось повідомив у поліцію про їхній незаконний зв’язок. Поліція вмовляла дівчину написати заяву на Еда, проте дівчина не погодилась. З рештою, суд змусив її щомісяця приїздити до інспектора зі справ неповнолітніх, і на ці зустрічі Джудіт привозив Ед.
У 1978 році, у віці 30 років, Джудіт завагітніла від Еда. Воррени почали вимагати зробити аборт, оскільки всьому оточенню представляли Пенні як свою племінницю чи просто сироту. Джудіт наголошує, що Лоррейн боялась, що їхня репутація постраждає.
Джудіт також стверджує, що інколи Ед бив Лоррейн. За її словами, він також просив допомагати йому у зйомках містифікацій — наприклад, вона грала роль «білої леді» на фото з кладовища Юніон.
Своєю чергою зять Ворренів, Тоні Спера, та донька Джуді спростовували ці заяви. За їхніми словами, Ед та Лоррейн відкрили свої двері для Пенні коли тій було 18 років, адже дівчині ніде було жити. Більшу частину часу Воррени були у роз’їздах, а Джудіт просто приглядала за будинком.
Слова Пенні можуть виглядати як спосіб нажитися на раптовій кінославі Ворренів, але Джил Сміт, представник компанії New Line, наголосила, що в контракті з Лоррейн, яка консультувала роботу над «Закляттям», ще задовго до виходу стрічки було вказано, що у фільмах заборонено показувати її з чоловіком у відносинах з неповнолітніми або інших подібних злочинах. Адвокат Джил Сміт наголосила, що вперше бачила настільки конкретну вимогу.
Лорейн просто боялася наклепу чи намагалась перестрахуватися, оскільки розуміла, що після виходу фільму правда відкриється?
Пізніше судитися з New Line почав і продюсер «Закляття» Тоні ДеРоза-Гранд, якого відсторонили від роботи над фільмом. Він наголосив, що заяви доньки Ворренів, Джуді, брехливі, оскільки вона майже все життя жила в бабусі, а єдина дівчинка, яка жила в домі Еда та Лоррейн була Джудіт Пенні.
З рештою, найбільший страх Ворренів наздогнав їх під кінець життя, і цим страхом були не привиди та демони, а втрата репутації та грошей.
Висновки
Ед та Лоррейн завжди хотіли слави і її отримали. Спочатку вони, ще молоді, у будь-який спосіб намагалися засвітитися перед камерами, а тепер камери самі платили їм величезні гроші за те, аби хоча б трохи доторкнутися до їхнього демонологічного спадку.
Цікаво, що в «Закляття: новий обряд», яке вийшло цього року, нам показали, що люди перестають вірити. Якщо в ранніх частинах на лекціях кіношних Ворренів сиділи битком набиті авдиторії, то в останній частині там було 5 калік, які просто хотіли посміятися над пенсіонерами. Проте у стрічці ці часи, коли люди почали більше думати і менше ввірити, презентували як черговий акт захисту Ворренів. У «Новому обряді» Ед та Лоррейн — безкорисливі люди, які намагаються донести правду до людей, поки об них витирають ноги.
Але і справжні Воррени розуміли: часи змінюються, люди перестають вірити треба перестраховуватися, і останні роки це виглядало… щонайменше жалюгідно. Контракт із студією, продаж музею, тикток-тур… Все це виглядає як спроба хоч якось утриматися на плаву та підтримувати колишню славу, але, звичайно, без самих Еда та Лоррейн це більше виглядає як повільне згасання.
Коли людина стає популярною, завжди є недоброзичливці, але Воррени отримали в цьому абсолютну першість. Їх завжди хвилювала тільки слава та власний образ в очах суспільства, але віддаймо їм належне: якби не вони, сьогодні б не існувало купи неймовірних історій і настільки розвиненої індустрії горорів загалом.
Спочивайте з миром, Ед та Лоррейн — найбільші містифікатори в попкультурі цілої планети.
Над статтею працювали: авторка Себо; редакторка Ishtari; дизайнер Kuro.
Доєднуйтеся до наших соц. мереж: Telegram та Instagram — там на вас чекає ще більше смачного контенту!
