київський бард на переплутті
Друкарна філія "безконечного квартирника" для прозових текстів. Усе інше, можливо, згодом.
Бабина хата була стара, мазана, зведена без жоднісінької цеглини чотири чи п’ять держав тому, на високому березі річки, в старій половині села. В хаті пахло смертю багатьох поколінь, і сирою землею, і затінком, і затишком.
Я знайшов оповідання, яке не пам'ятаю, як писав, але дуже прозоро розумію, де й коли. Але зважаючи на те, що йдеться про Міжземелля, я радий вже тому, що ця проза написана не мовою сновидінь.
А чи знаєш ти, голубе, що навіть страшний і непереможний Багряний Лицар був колись людиною? Ну так, звідкись же він мав узятися! Народився він у якихось простих батьків, і був хлопцем плохим і кволим, а понад те боявся болю та страждань.
Молодий самотній мандрівник змучився в дорозі й зупинився дати ногам спочинку в Межоліссі.
Кожне немовля приходить на цей світ із двома третинами костей людських, і третиною костей світу того (...). Ясне панство нетутешнє знає про це й до дітей людських находжає, забираючи потроху ті кості собі, поки в дитині не лишиться саме лише людське.
Казка в народному стилі про те, що сталося з юнаком і юнкою з дивними іменами, багато років тому вперед, у часи після того, як бог умер, а Полісун став приходити до людей з-за ріки.
Був собі один чоловік із міста, роботящий, але бідний, і померла йому жона. Лишила чоловіку на спадок альбом із картинками й дочку. А в альбомі потайна сторінка була, під сторінкою лист, а на листі знак, що його ніхто ніколи не мав бачити.
Ранком баба Параскева встає по темноті, та аж так, що ще й зорі досвітньої не видно. Кришить поживу птахам, лісовим та польовим, на всі чотири сторони світу, що відходять від хати. Розчісує гриву своєму вовкові. Кидає сухих дров у піч, щоби на ній змії вигрівали своїх змієнят.
...це місце може, з певною ймовірністю, стати твоїм сховком у страшних чи просто тривожних снах.
