Центр міста виглядав так, наче тут тривалий час точилися бої – залишки барикад, зруйновані стіни будинків і, придивившись, в очах перехожих можна було знайти залишки переляку. Не те що б місцеві конфлікти їх якимось чином обходили, але Василь вирішив, що краще буде поквапитись...
Останні два дні вони харчувалися виключно булкою з майонезом, і настрій у всіх був відповідний. Перш ніж заправляти вантажівку, Петро скликав рештки загону і недовго, але дуже заплутано пояснював, що оскільки вони не працюють, то мають платити за пальне всі разом.
Краї, якими вони тепер кочували, ставали все більш спустошені. Химерне плоскогір'я, що вже тривалий час спостерігалося ліворуч дороги, наблизилось, і виявилось, що це один нескінченний терикон...
Якщо історії решти Петрових наймитів схожі на Чоботову, то не дивно, що вони відмовчуються. А ще й випадок з тим повішеним, який – як би не опирався здоровий глузд! – повернувся до життя. І якщо скласти все до купи, то виходило...
Робота була важка, іноді аж надто важка, але Василю подобалося. Завдяки тому, що ніде не затримувались довше тижня, життя набуло особливого циганського шарму. Лише інколи, по ночах, коли не вдавалося швидко заснути, хлопець неабияк сумував.
Десь неподалік лунали голоси, які не давали спокійно спати. Василь перегорнувся на інший бік і хотів вкритися ковдрою з головою, але ніякої ковдри не було. Голоси, певно, вирішили цим скористатись і замість того, щоб зникнути, стали гучнішими. – ...Та ні, начебто живий.
Кожна історія має початок. Але інколи початок однієї не більше, ніж просто продовження іншої більш старої історії.
Обидва боки автошляху густо заросли чагарником та сухотними деревцями, один погляд на які позбавляв сил і викликав бажання лягти та померти. Поруч з перехрестям де автобус полишив трасу і звернув на ґрунтову дорогу знаходилась споруда, що...
...І кров стигла у нього в жилах від усвідомлення того, в якій страшній небезпеці він опинився. Ґрунтова розбита дорога, обабіч якої розташовувалися незвичні, химерні конструкції. Тільки створіння, що не мали нічого спільного з людством...
Василь крокував. Спочатку без мети, йшов тільки заради того, щоб йти, щоб не зупинятися – бо щойно тільки вповільнювався, як наздоганяли думки та почуття, яким він не мав сили протистояти...
Здавалося, вже за хвилину Люда його розбудила. Насправді минуло більше двох годин. Куций пішов до лазнички п'ятнадцять хвилин тому і досі не повернувся. – Угу, я зрозумів, – нічого не розуміючи, сказав Василь і пішов шукати псевдо-професора.
Переживши чергову серію поневірянь у метро та столичними вулицями, геософи знайшли потрібну галерею. Перед входом і секретар, і Василь чомусь засоромились своєї необізнаності у галузі мистецтв, тому до середини, на розвідку, пішла тільки Люда. І напрочуд швидко повернулась...
Зал очікування здавався чистішим і значно краще освітленим порівняно з провінційною автостанцією – можна сказати стерильним, та не як операційна, а радше як морг, з солодкуватим смородом, який пробивався звідкись із камер схову...
Життя насправді дуже дивна річ. Ми витрачаємо всі наші сили та найкращі його роки лише заради того щоб у якомусь гіпотетичному майбутньому насолодитися благами, які на той момент заробимо, але чомусь навіть не задумуємося, а що якщо ми до нього не доживемо.
Невеличкі карстові порожнечі, які виникали тут і там, Василь старанно заповнював будівельним сміттям цивілізації – серіалами, бульварною пресою, беззмістовними розмовами та істеричною музикою у навушниках, що вже майже не викликала в нього почуттів...
Василь від дитинства страждав на хворобливу невпевненість у собі. Але саме ця патологія і була ядром, яке тримало разом решту складових його особистості, в тому числі соціально-корисних. Без своєї невпевненості...
Колись тут текла річка – тепер в її висохлому руслі збудовано дерев'яну сцену, вмиту світлом. Насправді – це єдине яскраво освітлене місце у цьому спустілому та висохлому світі. Єдине місце, де можна відпочити, заспокоїтися і розвеселитися.
На наступний після дзвінка день у Василя припадав вихідний, тому домовились, що він підійде до Політехнічного, де Люда навчалася на фізико-алгебраїчному факультеті. Знервовано притупцьовуючи на місці...
Тілейський завойовник висаджується на береги Ластрії, маючи намір захопити її багатства. Але ящірколюди не пускають чужинців просто так...
Письменник.
