AnnaKris

Моя родина – як святковий сервіз, іноді забуваєш, що він в тебе є, але коли згадуєш і дістаєш на свята – не можеш  надивитися, бо такий він гарний.

І де знаходиться дім твоєї сестри? — Вже близько, он там, за рогом. Далі дівчина йшла мовчки, ступаючи обережно й насторожено оглядаючи все довкола. На мене ні разу не глянула. Невже я їй зовсім байдужий?

Луму. Останніми днями я почувався спустошеним. Мій звір ніби втратив щось важливе — не міг заспокоїтися. Я теж. Сумував. За тією шаленою вовчицею. З гордовитим поглядом сірих очей, холодніших за лід. З непокірним, впертим норовом, який так і хочеться приборкати.

Яскравий повний місяць світив у вікно, натякаючи на те, що нічка сьогодні буде та, що треба. Вамі-Боро вже відчувала, як її вовчиця вовтузиться і гарчить, проситься вирватися на волю. - Ще трохи, дівчинко, ще трохи та ти зможеш набігатися досхочу!

Де вона? Чому навпроти неї незнайомець? А на ній - сукня для мерців, яка стягує руки та ноги так міцно, що можуть залишитися шрами?

- Маруся, а шо це ти там дивишся? – питає Вася заглядаючи у екран комп'ютера.

«Маленька брехня — це не брехня», — думав Валера. Бо іноді, особливо коли трапиться щось погане, краще вже трохи прибрехати, ніж казати болючу правду.