Ок
Час плине. Ми сидимо в кав’ярні в центрі міста й дивимося, як люди проходять повз нас, не помічаючи. Швидко, бігцем. Що є час у наших думках? Годинникові стрілки на циферблаті?

Час плине. Ми сидимо в кав’ярні в центрі міста й дивимося, як люди проходять повз нас, не помічаючи. Швидко, бігцем. Що є час у наших думках? Годинникові стрілки на циферблаті?

Що таке час? Я не збираюся тут відповідати на питання фізики чи інших точних наук (це було б абсурдно) і розбираю час (а точніше час-структури) як концептуальне явище, і мені скоріше цікаво, як час (напевне феноменологічний) виробляє реальність (або Umwelt).

Терпіння - це сила витримати. Вміння почекати - мудрість довіритися часу. У світі, що вимагає все «зараз і негайно», саме ті, хто вміє бути повільним, ідуть найдалі. Про дві найважливіші навички, яким не вчать у школі, - і про те, як чекати не в бездіяльності, а в зростанні.

Через п'ять років ти зустрінеш себе в дзеркалі. Якою буде ця людина? Її щодня формують розмови, які ти ведеш, і сторінки, які відкриваєш. Почни вже сьогодні.

Я сумую за епохою захоплення технологіями. Коли виходив новий процесор Intel або AMD, люди не просто дивилися на ціну. Вони читали: який техпроцес, який кеш, яка архітектура,наскільки зросла продуктивність, як працює контролер пам'яті. Те саме було з відеокартами

"Час лікує" - найзручніша брехня, яку ми повторюємо собі та іншим. Але час нікого не вилікував. Він просто йде, байдужий до твого болю. Лікуєш ти сам - своїми рішеннями, новими людьми, подорожами, роботою. Не чекай, поки годинник зробить те, на що здатен тільки ти.

Колись ви помічали, що в кожного місяця свій запах? Якщо ні - ви просто бігли надто швидко. Ця історія - про дванадцять подихів року. Про те, як час стає відчутним. Про аромат вашого життя.

У сучасному світі ми настільки звикли до годинників, що рідко замислюємося, як саме вони показують час і чому цей показник залишається точним.
Друзі у дорослому віці - це не розкіш, а необхідність. Як завести їх, чому це важливо для здоров'я, кар'єри та щастя - у цьому тексті. Почни сьогодні.

Є слово, яке однакове в усіх мовах світу. Його вимовляють першим і хочуть почути останнім. Це не «кохання» і не «пробач». Це - Мама. Історія, яку ми забуваємо розповідати.

Натхненна розмова з собою про вік, прийняття, вдячність і маленькі радості, які з роками стають найціннішими. Теплі роздуми про те, як перестати боятися віку й почати цінувати кожен день, кожну людину, кожну мить.

Коли я замислююсь, що більшу частину життя я вже прожила... Хочеться ці роки, що залишились витратити на якість, не на кількість друзів. Безмежне бажання цінувати тих, хто поруч, говорити правду в очі. Свій не відрікнеться і не злякається правди.

Як я бачу проблему постійного задіяння та чому нам потрібно навмисно сповільнитись
Це дуже тонке спостереження і має психологічну основу. Основна думка: відчуття часу сповільнилося тоді, коли людина увійде у стан внутрішньої рівноваги.

«Про День батька» — щемлива розповідь про сина, який згадує єдину подорож із батьком до Ізраїлю. Після його смерті спогади стають святом і болем водночас, нагадуючи: найцінніше — це час, проведений разом.

Авторка, письменниця
Eirene (грец. — «мир, спокій»)
Блогер. Креатор. Копірайтер