сумний погляд Янгола
леліє моя тиха пам’ять
у безодні морській
так глибоко-глибоко
щоб захистити спогади
про ніжні небесні очі
від жорстокого світу часу
сумні очі Янгола
наче ласкаві зорі
оповиті серпанком ночі
наче безсмертна свічка
якій не страшна темрява
наче промені сонця
що лікують немічне тіло
чому ж смуток застиг
у цих очах-джерельцях?
Янгол ще малим знав
що зламає йому крила
важкий тягар життя
роздавить їх залізним чоботом
спотворить поглузує і викине
але зоріють небесні очі
гріють змерзлу душу
і мариться мені в забутті
сіренька постать Янгола
що блукає в сутінках
і пригнічено запитує
дядю ви не бачили моїх крил?
