Якби могла, виліпила б тебе живою і цілою з пластиліну
Зберігала б твій образ хоч вічність, але ж не вмію, у загальноосвітніх школах такому не вчили
Сьогодні вранці у книжці вичитала, що єдиний спосіб стати вільною - відмовитись від прагнення, яке на місці утримує
Якщо це справді так, мені від тебе все життя доведеться ховатись і бігти
Насправді, втомилась просити в серця для тебе дублікати пропавших ключів
Голова моя думками переповнена, руки занадто слабкі
Якщо знов почую в свою сторону, роз'їдаюче мозок, прохання
Вибудовуватиму навколо себе споруди бетонні, до яких не треба чіпляти замків
Страшно знаходити себе на книжкових полицях, а потім втрачати себе на узбіччі невідомих доріг
Якщо вітер справді вміє повертати людей, в моєму модернізованому карцері з'явиться нове правило: жодних відкритих вікон чи навіть найменших щілин
Скільки рожевим кольором стіну не фарбуй, всередині вона сірою бути не перестане
Якщо біло-примерительною фарбою вийдеш за контур, це мене вже не стосуватиметься
Мати тебе - це завжди переповнюватись, а потім, впавши і вдарившись, зішкрібати залишки
Самотньо лягаю на ліжко, опускаючись додолу, вловлюю на простирадлах запах цементу і штукатурки - відчувається домом та втомою
На нас з неба падає попелу сніг, я ж бо вибудовувала дах зі своїх зізнань і листів
Зрештою, іноді впускати до себе вітер краще, ніж блукати в порожнечі й вічно лишатись самій
