Я знав що ти хижачка, мені багато про тебе розповідали друзі і я довго не наважився приблизитися до тебе. Я спостерігав за тобою здаля, я бачив як ти зустрічалася з багатьма, такими як маленькими нерішучими комахами. Можливо ті інші були більш рішучими ніж я або б
Люди помирають. Помирають люди! Крихкі, занадто смертні. В мої країні — від війни, найчастіше. В твоїй -— захворювання серця, дтп, суїцид. В контексті людства байдуже, чому саме люди помирають, факт залишається фактом — помирають.
Отже, платонічні почуття, взаємні чи нерозділені, на перший погляд, нібито «ламають» стереотипи аматорики, які ще навіть не встигли накопичитися.
Я не розумію, чому так боляче. Чому мені огидно перебувати з людиною, яку я кохав, і водночас так тягне до неї. Чому я завжди можу принижуватися заради її уваги, заради того, щоб вона сказала, що кохає мене, що я їй потрібен, що я для неї найближча людина. Навіщо я це випрошую?
чи заслуговують навіть такі люди на кохання? кохання, яке як заборонений плід. кохання, яке приносить більше болі, ніж задоволення.
Зустріч, яка починається як звичайне побачення, несподівано стає розмовою на межі віри й реальності. Двоє людей, дві правди, одна ніч — і питання, на яке не можна відповісти просто. Це не п’єса. Це — розмова, що залишає післясмак.
Вірш про шалене кохання чоловіка до жінки. Підтримайте сучасну українську літературу!
«Костюм Tom Ford, годинник Omega, ідеальна зачіска — так він виглядає щодня. Вона — дівчина з простої родини, яка вступила за стипендією.
Художниця, яка замріялась.
Одеський парубок
