Спайк не повернеться
- Життя вміє дивувати, - філософствує Томек, спостерігаючи, як Беньо і Спайк затято качаються в траві та ігриво підгризають один одного за боки. - Хто б оце міг подумати, що матиму пса-гея.
- Життя вміє дивувати, - філософствує Томек, спостерігаючи, як Беньо і Спайк затято качаються в траві та ігриво підгризають один одного за боки. - Хто б оце міг подумати, що матиму пса-гея.
- Наприбиралася? - бурчить крізь сон чоловік. - Та стомилася якось. Може, завтра посуд на тобі, а потім зробимо собі романтичний вечір? З тими чорними панчохами, що тобі подобаються? - Ооо, чорні панчохи - це бомба… А посуд давай ти пізніше помиєш.
Прагнення подобатися — стандартний компонент прошивки хорошої дівчинки. На жаль, з умінням подобатися все складніше. Хороша дівчинка інколи навіть не усвідомлює, що ця навичка так і залишилася для неї недосяжною. Навіть у прошивці преміум.
Я люблю сюрпризи на день народження, але не вмію давати раду невдалим подарункам. Продавати не виходить, позбуватися - шкода, передаровувати - чомусь соромно.
- Ти хоч розумієш, дурню такий, на яку небезпеку ти її наражав? Вона - сама - побігла тебе серед ночі рятувати! У центрі міста, яке кишить бандитами і наркоманами! Вона озирнулася на мене так, ніби щойно побачила, і гірко зітхнула: - Сподіваюся, він був вартий твого ризику.
Уявіть себе мамою дорослої доньки і тещею геть недолугого зятя. Ви впевнені, що ваша дитина заслуговує на краще. Але коли вона повідомляє вам про розлучення, ви раптом вирішуєте, що їй краще залишатися в цьому шлюбі, ніж бути самотньою мамою.
Я відчуваю її на шкірі, під скронями, на слизовій носа: брехня, брехня, брехня. Подивіться лишень, як забігали йому очі, мов двійко розтривожених тарганів. Він знає, про що я питаю. - Май хоч трошки гідності і скажи мені правду: що ти тоді зробив Олі?
- У тебе там колесо спускає, я бачив. Поїдь залатай. Відколи у нас стало дві машини, він якось так одноосібно вирішив, що про "свою" я мушу піклуватися сама.

Чому дорослим треба так усе ускладнювати? Чому бабуся сварилася, коли я обміняла свого "Робінзона Крузо" на плакат з Покемонами? Чому не можна було помити Марині ноги, замість виганяти її з килимів?
Я балансую десь посередині між “одноразовими” книжками для відпочинку і потужною класикою не-для-слабкодухих. Мені не хочеться ані ковтати тексти залпом, ані розжовувати на мікроелементи. Я хочу просто прочитати — і отримати задоволення.