Здається, я фригідна
Я пам’ятаю той візит до лікаря з точністю майже до хвилини, але геть не можу пригадати її обличчя. Так дивно — картинка в голові вмикається від третьої особи, ніби я — це вона, лікарка. Сама ж я сиджу за столом навпроти і нервово смикаю злущені клапті дермантину на торбинці. Зі святою упевненістю, що тій, іншій, з-за столу не видно, що я там роблю.
— Мені здається, я фригідна, — видихаю майже пошепки і несвідомо зіщулююся, втягую шию — наче очікую, що зараз звідкись прилетить ляпас.
Та, чиїми очима я все це спостерігаю, не збирається давати мені ляпаса. Ані пирхати від сміху, ані вражено зойкати. Вона нерухома, як статуя — у ввічливо-терплячому очікуванні, чи я скажу щось іще.
Мабуть, таки недарма сидить в топі рейтингу місцевих гінекологів. Може, змінити страховий пакет і постійно до неї ходити?
— Чому ви так вважаєте? — делікатно перериває мої думки лікарка. Нова, незнайома лікарка, яка не знає геть нічого про моє життя.
Не заглиблюватися в пояснення. Зосередитися на тому, що мені потрібно.
— Я просто геть ніколи не хочу, ну от зовсім. І через це проблеми з чоловіком… Можливо, у мене щось не так з гормонами. Або зі щитовидкою? Порадьте, які мені здати аналізи.
Лікарка, чийого обличчя я не запам’ятала, все ще уважно дивиться на свою нову пацієнтку. Намагається зчитати емоції і приховані сенси з незворушного зустрічного погляду, але бачить тільки клоччя бордового дермантину на її колінах. Так, їх видно, чорт забирай, їх дуже добре видно навіть через цей стіл!
— Ви кажете, що геть ніколи не хочете — сексу з чоловіком, я так розумію. А чого ви хочете — якщо узагальнити?
Пацієнтка злегка роздратована цим питанням — воно не надто медичне. Але слухняно замислюється, сплітаючи під підборіддям довгі бліді пальці. Може, до молитви? Павза знов затягується, стає ніяково.
— Я хочу мити посуд, — врешті відповідаю я.
Найкращі дні мого шлюбного життя — коли чоловік працює на вечірніх і нічних змінах. Тоді можна спокійно й неспішно прибрати кухню, заварити чаю або навіть какао — і винагородити себе за сумлінність доброю книжкою або серіалом. Прямо в ліжку, і з пісочним печивом, і щоб крихти сипалися на його половину.
Сьогоднішній вечір до найкращих не належатиме. На годиннику восьма, чоловік вже вклався — “бо завтра о п’ятій вставати”. Я ліниво розхитую брудний Еверест у мийці і з його глибин вислизають з гиденьким дзенькотом ложки й виделки.
— Тихіше будь, — роздратовано зітхає чоловік зі спальні. Кухня відразу за стіною. Після переїзду ми жартували, що це тільки на плюс: уночі не треба далеко бігти до холодильника, він буквально за метр від ліжка. Тепер це здається геть незручним.
— Довго ти ще там? — знову озивається він. — Ну ходи вже, я на тебе чекаю!
Я знаю, на що він чекає.
Але нічого цікавого там для мене не буде. А от якщо я не домию зараз цей посуд — то завтра від самого ранку буду в паскудному настрої. “Ніколи не залишай брудної кухні на ніч”, — казала бабуся.
— Доприбирати ще треба, почекай. Скоро прийду.
— А пізніше не можна доприбирати?! Нічого, що в мене о п’ятій годині підйом?!
Абсолютно нічого. Бо я не хочу зараз з тобою спати, я хочу тільки вимити кухню.
Я можу цитувати ці вечірні розмови безкінечно — там на збірку перлів назбирається. Як вам, наприклад, таке:
Тобі посуд важливіший за чоловіка?
Або ось це:
Чому я повинен випрошувати те, що мені належиться у шлюбі?
І моє улюблене:
Та що з тобою не так? Ти взагалі людина чи бездушна машина? Чи ти тільки про прибирання вмієш думати?
І ще трошки погроз на додачу:
Якщо я не можу задовольнити своїх потреб удома, я їх задовольнятиму деінде — потім не плач, сама собі будеш винна!
А я і правда плакала. І сама собі була в усьому винна. Мила той посуд і плакала від злості — що його потреби все ще долітають до мене зі спальні, замість піти задовольнитися деінде і дати мені спокій.
— Аналізи, звичайно, можна виконати, — погоджується лікарка з незапам’ятованим обличчям, оглянувши мене. — Але пропоную спочатку скласти цілісну картину. Розкажіть мені більше про цю проблему. Як зазвичай відбувається ваш статевий акт?
Пацієнтка знову зіщулюється і незграбно ковзає спиною вниз на гінекологічному кріслі.
— Я тільки одягнуся, можна? Дякую… Ну, зазвичай це досить швидко все. Він зверху.
— А вам трапляється бути ініціаторкою?
Вона (я?) сором’язливо посміхається, заправляючи сорочку в джинси.
— Буває. Коли хочу зробити йому сюрприз. Білизна, свічки, все таке… — а потім несподівано виплескує щось геть не нейтральне, наче подружці звіряється: — Одного разу вирішила зробити експеримент і весь день до нього чіплялася, як шалена якась!
— І як він відреагував? — жваво цікавиться лікарка.
— Був у захваті і сказав, що закохався вдруге.
— А ви як почувалися?
— Виснаженою.
Я долаю посудний Еверест, протираю кахлі, стільниці і двері холодильника. Даю їсти і пити папузі і собаці, підливаю квіти, нашвидкуруч підмітаю підлогу. Наприкінці натираю вощеним папером кран і поверхню мийки — і ловлю у ній шматочки свого відображення.
Тепер я точно матиму добрий настрій завтра зранку.
Тіло гуде після довгого робочого дня на підборах і вечірніх клопотів. Тихенько прослизаю під ковдру, намагаючись не збудити того, що хропе зліва. Якщо пощастить, матиму зараз ще півгодинки на електронну книжку.
— Наприбиралася? — бурчить крізь сон чоловік. — Щаслива?
— Та стомилася якось. Може, завтра посуд на тобі, а потім зробимо собі романтичний вечір? З тими чорними панчохами, що тобі подобаються, ммм? Я підготуюся…
— Ооо, класна ідея, — схвально муркотить він у відповідь. — Чорні панчохи — це бомба… А посуд давай ти пізніше помиєш. Коли я спати піду — мені ж о п’ятій вставати.
— Знаєте, після всього, що я від вас почула, не впевнена, що проблема в гормонах, — каже лікарка. — Я б не налаштовувалася, що ми викриємо в аналізах якусь очевидну поодиноку причину, яку можна буде усунути медикаментозно.
Медикаментозно вже запізно, тут потрібне суворе хірургічне втручання.
— Я бачу, як ви цим переймаєтеся, і мені дуже хочеться вас чимось потішити. Не сприйміть, будь ласка, моїх наступних слів за маячню — можете не вірити, якщо не хочете. За п’ять років ви з ним розлучитеся — і слова “фригідність” для вас більше ніколи не існуватиме.
Звичайно ж, вона такого не казала. Топові лікарі в приватних гінекологічних кабінетах таких висловів собі не дозволяють. Але чомусь я геть не можу згадати її обличчя, зате добре пам’ятаю цю неіснуюючу фразу.
І — звичайно ж — вона мала рацію.
