Друкарня від WE.UA

Спайк не повернеться

Про розбите серце мого собаки

Автор: Bacila Vlad. Розміщено на Unsplash

— Мені подобається наш район, — каже мій сусід Томек, з насолодою затягуючись цигаркою. — Так тихо, так затишно. 

 — Мені теж, — погоджуюся я. Щоправда, було б ще краще, якби він не розвалився майже на всю довжину лавки, бо одна моя сідниця висить у повітрі. Але то дрібниці. Якби я зараз дорікнула цим Томекові, він, мабуть, відбрив би мене якоюсь дешево-саркастичною реплікою, типу що хорошого чоловіка забагато не буває. І взагалі ця лавка до біса коротка. 

Щовечора ми сидимо тут з Томеком, спинами до затухаючого над залізничним полотном липневого сонця, і спостерігаємо, як бавляться наші собаки: мій нечистокровний джек рассел Беньо і його елітний, випещений бассет-хаунд Спайк— з вухами більшими за мою стопу. Такі ж різні, як і ми — геть в усьому. 

Ми з Бенєм несолідно дрібні і дещо розхристані: у мене вороняче гніздо на голові, у нього брудні плями на заду і лапах, бо мені лінь його викупати. Томек і Спайк широченні, громіздкі й до біса пихаті. Цей грішний світ не вартий найменшої складочки на їхніх дорогоцінних, намащених кокосовою олією черевцях. 

Важко уявити більш непідходяще товариство для молодої емігрантки, ніж цей велетенський лисий буркотун без шиї. Я спочатку Томека побоювалася, якщо чесно. Не розуміла, про що мені з цим суворим дядьком говорити, і відчувала, що йому теж ніяково. Але ми віддано терпіли один одного заради наших собак — бо ті були, на відміну від нас, закохані по вуха. 

По вуха Спайка, очевидно ж. 


 — Життя вміє дивувати, — філософствує Томек, спостерігаючи, як Беньо і Спайк затято качаються в траві та ігриво підгризають один одного за боки. — Хто б оце міг подумати, що матиму пса-гея. 

У цю мить такий неповороткий на вигляд Спайк спритно заскочив ззаду на Беня і дрібно затрусив сідницями, примружившись від задоволення. Покладистий Беньо звично вигнув спинку, щоб коханому не довелося зависоко витягувати лапи. 

 — А яка різниця, — задумливо знизую плечима. — Мені, наприклад, головне, що мій собака щасливий, от і все. Спайк робить його щасливим. 

— Еххх, а я ж хотів з якоюсь бассеткою його звести, собачим дідом стати. От звідки ти узялася на мою голову зі своїм Бенєм?

Я не ображаюся — це Томекова звична манера спілкування. 

 — Є у мене мрія, — зі смаком просторікує він далі. — Мати багато собак. І виходити ввечері на прогулянку з товстезним оберемком повідців, і щоб вони всі навколо мене — моя зграя!

Як на мене, дивна мрія — навіть для п’ятдесятирічного розлученого дядька. Але вголос ніяк не коментую. Це моя звична манера спілкування — не сперечатися і нікому нічого не доводити. Хай живе, як хоче. 

 — Який сором, постидалися б хоч трохи, тут діти ходять! — верещить на нас з балкону Томекова сусідка по під’їзду. Її б узяли без кастингу на роль злої відьми в якусь діснеєвську казку: сіре волосся дибки, щоки, мов столітній чорнослив, а ненависті до всіх навколо стільки, що нею можна телефони заряджати. Як на гріх, вікна її відьомського лігва виходять на нашу улюблену галявину з самотньою короткою лавкою. 

 — Я щось тут жодної дитини не бачу, а ви? — миттєво огризається у відповідь Томек.

 — Стидоба, безсоромники, поліції на вас нема, — плюється прокляттями баба. — Влаштували тут собаче порно! 

 — А ви звідки такі слова знаєте, сусідко? Ой як не соромно! — уїдливо горлає він. Відьма востаннє гнівно спльовує і ховається за павутинчастою шторою. 

Ми повертаємо голови назад до собак. Беньо і Спайк жодним чином не відреагували на галас — вони собі далі безжурно й палко копулюють. 


Мій пес був щасливим, а я тішилася його щастям. Але, як то буває у казках про злих відьом — геть недовго. Щось змінилося, коли померла старенька Томекова мама. 

Ну тобто, змінився він сам. Став ще нестерпнішим. Валував на Спайка, коли тому траплялося заплутатися коротенькими лапками в повідці. Ганяв сусідських дітей, які грали в м’яча біля його дорогоцінної автівки. А на фури взагалі не міг спокійно дивитися. 

Тут потрібне невеличке пояснення. Наш район — околиця міста, тут багато фабрик і заводів, а отже фури — і місцеві, і закордонні — курсують щодня. Для них є окремі паркінги в індустріальній зоні, але деяким далекобійникам більше подобається паркуватися на ніч біля жилого масиву — мабуть, тому що затишніше і магазини ближче? Вільного місця у нас все ще багато, тож зазвичай фури нікому не заважають. 

Окрім Томека. Він щоразу накидається на водіїв з лайкою і погрозами. Демонстративно робить фотографії номерних знаків, дзвонить зі скаргами у поліцію, свариться з поліцейськими диспетчерами, які часто не розуміють усієї критичності ситуації і намагаються його “заспокоювати”. Додайте ще сюди шалено гавкаючого бассета — а ці пси, коли відкриють рота, можуть виглядати цілком собі грізно. 

Далекобійники навіть не намагаються з ним сперечатися і відразу їдуть геть — на свої окремі паркінги. Тоді Томек хвалькувато святкує перемогу. 

На довісок, він несподівано придбав другого бассета. Тепер Спайк і його новий молодший брат Рік здебільшого бавляться удвох, а ми з Бенєм сумно спостерігаємо за ними збоку. 

 — Щоб веселіше було, — пояснює Томек. — Ти подиви тільки, які вони класні! 


Одного разу він попросив мене зайти до нього — я думала, треба з чимось допомогти, він же сам живе. Про всяк випадок убралася в старе, що не шкода забруднити. Томек натомість всадовив мене на крихітній кухні, дав чаю і вафель і заявив, що їде в подорож навколо світу. 

 — Продам цю халупу і куплю кампер! Будемо там з хлопчиками жити, об’їдемо всі країни! 

 — А як же твоя робота? — несміливо пискнула я. 

 — До дідька ту срану роботу! Буду знімати відео про наші подорожі, заробимо на Ютубі. Ти коли-небудь бачила тревел-блогера з двома бассетами? Отож то! Унікальний контент! 

Я уявила собі, як Беньо виходить на вечірню прогулянку і приречено роззирається навкруги, знаючи, що Спайк більше до нас не доєднається. 

 — Але ж ти казав, що тобі так подобається цей район! Що ти хочеш завести зграю бассетів, бути собачим дідом! 

 — До дідька цей район! — реве Томек і гупає здоровенною п’ятірнею по столу. — Ненавиджу цю діру! Вічно сморід від тих клятих фабрик, вічно галас, вічно машину ніде поставити! А ті кляті сусіди? Це ж демони, а не сусіди! Ти знаєш, що та стара зміюка на мене щотижня скарги катає в адміністрацію будинку?! Мовляв, я собак на весь день на балконі замикаю — знущаюся над тваринами. Я — знущаюся над тваринами! 

Якщо чесно, я й сама пару разів бачила, як Спайк і Рік вили на замкненому балконі. А ще частіше чула, бо гавкіт двох дорослих бассетів важко не почути — навіть якщо живеш через дорогу. Але Томек мене переконував, що він залишає їх там тільки на хвилину, коли вмикає робота-прибиральника. Вони, мовляв, на нього кидаються і можуть зіпсувати дорогу техніку. 


А потім все трапилося якось дуже швидко. Одного дня біля його будинку з’явився старий несправний кампер і мені провели детальну екскурсію його пластикового черева. Томек продав квартиру, щоб відремонтувати кампер. Квартиру швидко купили — наш район все ще залишався популярним попри забруднене повітря. 

Томек і його двоє довговухих псів виїхали, ні з ким не прощаючись. Щоправда, мені він обіцяв надіслати посилання на його тревел-блог. Так і не дочекалася. 

Кілька місяців потому хтось із сусідів переповів мені плітку про те, що Томек живе в одному з центральних районів міста — з тих “неблагонадійних”, де вечорами краще носа не потикати на вулицю. Він ще лисіший і товстіший, ніж був, постійно заплутується у повідцях Спайка й Ріка і голосно на них лементує. Мені хочеться вірити, що в цьому місті є ще один кремезний дядько з двома бассет-хаундами — може, навіть дуже схожий на мого колишнього сусіда. 


Я все ще ходжу на нашу улюблену галявину — тепер можу розсістися на лавці з комфортом. Розповідаю Бені, що Спайк зараз гріє пузо десь на середземноморському пляжі, або незграбно, висолопивши довжелезного язика, видряпується на засніжену верхівку гори. Що він дуже сумує за своїм першим коханням Бенєм і обов’язково колись нас навідає. Мені хочеться вірити, що я роблю це достатньо переконливо. 

Сумно до сліз дивитися на мого похнюпленого пса і його розбите серце. Я вголос мрію про те, щоб вони зі Спайком зустрілися знову і більше ніколи не розлучалися. Стара відьма на балконі над нами бурчить, що я дурна на всю голову про таке мріяти. 

Я б їй відповіла, що дивні мрії теж заслуговують на існування. Головне — у гонитві за ними не втекти задалеко від реального життя. 

Але моя звична манера спілкування — не сперечатися і нікому нічого не доводити. Тож хай бурчить, що хоче. 

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Kateryna Ivannikova
Kateryna Ivannikova@kateryna_ivannikova

Книголюбка, в’язальниця, мама

11Довгочити
190Перегляди
2Підписники
На Друкарні з 18 вересня

Більше від автора

  • Він хотів зі мною спати, а я хотіла мити посуд

    - Наприбиралася? - бурчить крізь сон чоловік.   - Та стомилася якось. Може, завтра посуд на тобі, а потім зробимо собі романтичний вечір? З тими чорними панчохами, що тобі подобаються?  -  Ооо, чорні панчохи - це бомба… А посуд давай ти пізніше помиєш.

    Теми цього довгочиту:

    Жінки
  • Я така мила, але мене ніхто не любить

    Прагнення подобатися — стандартний компонент прошивки хорошої дівчинки. На жаль, з умінням подобатися все складніше. Хороша дівчинка інколи навіть не усвідомлює, що ця навичка так і залишилася для неї недосяжною. Навіть у прошивці преміум.

    Теми цього довгочиту:

    Жінки
  • Просіть у чоловіків гроші на подарунки. А потім розгрібайте наслідки

    Я люблю сюрпризи на день народження, але не вмію давати раду невдалим подарункам. Продавати не виходить, позбуватися - шкода, передаровувати - чомусь соромно.

    Теми цього довгочиту:

    Історія З Життя

Це також може зацікавити:

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити: