#римки

13.09.2012 р.

***

Де ти, милий? Те кохання,

Чи було? Чи вже востаннє

Враже серце спорожнило,

Гіркоту лише впустило...

***

Шепіт ночі такий звичний...

Десь далеко ти, не спішний,

Не втрачаєш і не маєш,

Щось собі якось бажаєш.

***

Та про мене: най, живи!

Обійде тебе злиденність,

Най облише та буденність,

Кожен день - не як завжди!

***

Ранок... зустрічі... бажання,

Спілкування вдень... кав'ярня,

Вечір... тиша... самота,

Раптом дівчина... й Весна!

***

Все змінилося довкола,

Бо з'явилася вона!

Враз у всьому перешкода,

Зміна графіку - дива!

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Дар'я Саченко
Дар'я Саченко@Darya

229Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 27 липня

Більше від автора

  • #малі_римки

    19.10.2013 р.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • римки

    5.03.2025 р.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • римки

    17.12.2016 р.

    Теми цього довгочиту:

    Свято

Вам також сподобається

  • v.b | untitled | цикл “uranus”

    Тривожна ніжність між двома незнайомцями, де мовчання говорить більше за слова. Це — сон-постскриптум про несміливу близькість, що так і залишилась недоторканою: спогад про чиюсь війну, макове поле, і лист, на який не треба відповідати.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Кохання

    Перебирає пальцями простирадло. Вдарить кулаком по подушці. Метнеться з однієї сторони кімнати до іншої, качається на ліжку – ледь на стіни не лізе. Рве на голові волосся, дряпає нігтями стегна – не розуміє, що з ним відбувається. І плаче. Тихо, але якось по-справжньому.

    Теми цього довгочиту:

    Кохання

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • v.b | untitled | цикл “uranus”

    Тривожна ніжність між двома незнайомцями, де мовчання говорить більше за слова. Це — сон-постскриптум про несміливу близькість, що так і залишилась недоторканою: спогад про чиюсь війну, макове поле, і лист, на який не треба відповідати.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Кохання

    Перебирає пальцями простирадло. Вдарить кулаком по подушці. Метнеться з однієї сторони кімнати до іншої, качається на ліжку – ледь на стіни не лізе. Рве на голові волосся, дряпає нігтями стегна – не розуміє, що з ним відбувається. І плаче. Тихо, але якось по-справжньому.

    Теми цього довгочиту:

    Кохання