19.10.2013 р.
***
Чомусь не пишуться вони -
Слова, у римах полонянки...
Не віднайдуся у тобі,
Бо требні тільки незрівнянки!
***
Ніхто не скаже пошепки: моя!
Ніхто... Дарунку не відчую...
Для Вас лиш стала ця краса
І запевняти не примушу.
***
Дослівно: у полоні мрій,
Маленьких, зовсім не потрібних,
Не диких, не глибинних днів,
Бажань життєвих та фіктивних.
***
Цей монолог пустий, мізерний
Високих образів, думок...
Висмикувати треба певне
Із мозку вразливе те щось!
Віршики змушують мене продовжувати йти цим тернистим шляхом навіть тоді, коли хочеться не ходити зовсім
Сон-спогад, де друзі стають примарами, дерева — свідками, а кожен кадр — спроба зрозуміти себе. Алебарди, руїни й зламані лінзи ведуть крізь хаос втрат і прощення. Це падіння в себе, де навіть мовчання має звук, а згадка — вагу кулі.
Віршики змушують мене продовжувати йти цим тернистим шляхом навіть тоді, коли хочеться не ходити зовсім
Сон-спогад, де друзі стають примарами, дерева — свідками, а кожен кадр — спроба зрозуміти себе. Алебарди, руїни й зламані лінзи ведуть крізь хаос втрат і прощення. Це падіння в себе, де навіть мовчання має звук, а згадка — вагу кулі.
