Подруга заблокувала мене назавжди, зустрівшись віч-на-віч з моїм чоловіком
Більшість знайомих мені мілленіалів не люблять святкувати свого дня народження. Але люблять якісні, продумані подарунки — з будь-якої нагоди.
“З днем народження, богине!” — написала я подрузі Олі. — “Маю для тебе щось особливе. Зустрінемося ввечері?”
Відповіді не надійшло. Я почекала кілька годин, потім подзвонила. На дзвінок теж ніхто не відповів.
Оля відписалася тільки вночі, коли я вже майже заснула.
“Като, ти дзвонила?”.
“Хотіла привітати тебе з днем народження і вручити подарунок:) Може, вискочимо завтра на какао до “Фанаберії”?”
“На жаль, завтра ніяк, не маю часу”.
Чи варто додавати, що часу для мене в неї більше ніколи не знайшлося?
Так-так, це ще одна історія про мою невдалу дружбу — і якщо ви вже читали попередні на Медіумі, то на цьому моменті вам може зробитися трошки нудно. Та скільки можна вже того ниття? Скільки там ще у неї текстів про дивних жінок, з якими їй не вдалося знайти спільної мови?
Не можу обіцяти, що історій про подруг більше не буде, але запевняю, що ця вирізняється з-поміж інших. Особливість перша: я залишила головній героїні її справжнє ім’я. Особливість друга: у мене рівно нуль шансів достеменно дізнатися, чому вона раптом обірвала зі мною зв’язок.
(Ні, вона не померла, якщо що — а принаймні, мені нічого про це не відомо. Вона просто дуже добре від мене сховалася).
Це був перший рік моєї роботи в корпорації, а Оля стала першою новенькою, яку я мусила навчити усього, що знала сама.
У свій перший робочий день вона бадьоро підкотилася на помаранчевому офісному кріслі до мого столу і запитала, що це таке. Я почала їй розказувати про звіт, який саме готувала до висилки, але Олю цікавило інше:
— Оте, що ти щойно дивилася на лівому нижньому моніторі, а потім згорнула.
Мені зробилося ніяково.
— Це для дипломної роботи, нічого такого… Взагалі-то в робочий час не можна, але якщо зміна спокійна…
— А яка тема дипломної?
— Американська культура, підліткові фільми “нульових”.
— Так ось чому ти дивишся на роботі “Щоденники принцеси”?
— Я не дивлюся! — обурилася я. — Мені треба заскрінити кілька кадрів.
— Я теж хочу заскрінити, це колись був мій улюблений фільм. Принесу нам щось з автомату. Ти що любиш більше: вівсяне печиво чи вафлі?
Якби Оля була хлопцем, на цьому місці я б написала про кохання з першого погляду.
Не подумайте, що ми на змінах тільки жували печиво і передивлялися фільми. Оля вчилася швидко і старанно. З неї вийшла ідеальна підопічна для недосвідченого ментора: ані равлик, ані плакса, ані агресор з манією величі. Вона хапала на льоту всі пояснення, ніколи нічого не записувала, але пізніше цитувала мене дослівно по пам’яті.
За якихось два тижні я вже мала повноцінну партнерку по зміні, з якою можна було розділити навантаження. Ще один приємний бонус мого першого менторства: роботи стало вдвічі менше.
— Знайшла попкорн зі смаком сиру! — голосно хвалилася Оля на нічній зміні, а сирний запах від паруючої миски в її руках розбуркував колег на опен спейсі від дрімоти. — Нам треба терміново подивитися “Ще одну історію Попелюшки” для твоєї дипломної!
Нічні зміни, які раніше виснажували недосипами, швидко стали моїми улюбленими.
Я об’їдалася солодощами і попкорном так, що потім могла нічого не їсти до наступної робочої ночі (“А чи не замовити нам сьогодні супу для різноманіття?” — питала Оля. Чи хтось ще, окрім цієї дівчини, знав, де в нашому місті можна опівночі замовити з доставкою суп?).
Я відкрила для себе прогулянки темним напівпустим паркінгом (зовсім не страшно) і під заливисте Олине хихотіння завзято перегукувалася з невидимим пугачем (де він сидів, той пугач, якщо поруч не було дерев — на ліхтарі? А, може, то взагалі не пугач був?)
Я дізналася, що довгі легкі спідниці — найзручніший одяг для нічної зміни. А найкращий колір нігтів — перламутровий з блискітками: ідеальний для чорних клавіатур в напівтемному опен спейсі.
І найголовніше: я дізналася, що жорстке чорне волосся — найкраще для плетених зачісок. На будь-якій зміні.
Черговому охоронцю вночі було нудно. Якщо під час обходу паркінгом не трапиться жодна божевільна працівниця, що кричить пугачем, якщо жодна мікрохвильовка не сконає від нескінченних порцій смердючого сирного попкорну — вважай, мертва зміна, нічого цікавого.
— Ти диви! — здивовано вигукнув він одного ранку, пропускаючи нас з Олею через турнікети на вихід. — Ти ж учора з іншою зачіскою заходила!
Я легковажно реготнула і смикнула Олю за косу:
— “Риб’ячий хвіст” мого авторства, прошу пана!
Оля ж натомість з непроникно-серйозним виразом обличчя присунулася до віконечка охоронної будки:
— Пане шановний, прізвище ваше підкажіть, будь ласка.
— Навіщо раптом? — наїжачився охоронець, насторожено зиркаючи то на мене, то на Олю.
— Потрібно вислати запит до керівництва на спеціальну премію для вас, — невимушено пояснила Оля, — за виняткову спостережливість.
Того місяця я захопилася косоплетінням і кожної вільної хвилини дивилася навчальні відео на ютубі. Дуже хотілося заплітатися самій, але моє тонке русяве волосся вислизало з-поміж пальців, як вугор. Ще й руки швидко стомлювалися.
Погодьтеся, що в такій ситуації дуже зручно мати на нічній зміні подругу з довжелезною чорною косою завтовшки з мою щиколотку. Олине волосся запліталося завжди так, як треба, і виглядало краще, ніж референси на ютубі.
Доки Оля вправлялася з нічними звітами, я могла безперешкодно засвоювати всі можливі техніки плетіння французьких кіс за її спиною.
— Доброї ночі, це Оля з моніторингу, у нас проблема в третьому датацентрі… Апчхи! Като, прибери це волосся з мого носа. Ні, це я не вам, вибачте. Так-так, у третьому…
Охоронцеві вже не вистачало терпіння дочекатися шостої ранку, щоб дізнатися, з якою зачіскою Оля вийде зі зміни. Він почав приходити до нас на опен спейс і безцеремонно втручатися у процес:
— Вау, а це що таке буде?
— Коси-джгути колами. Дуже елегантна зачіска.
— У неї на голові наче торт, тільки свічки бракує. Народ, у когось є свічка? Я хочу загадати бажання.
— Ану не кепкувати з моєї зачіски, прошу пана! — обурювалася Оля. — Це витвір талановитої майстрині косоплетіння, моєї подруги Като! Ви хоч уявляєте, скільки коштує таку зробити?
Потайки я собою пишалася — той джгутовий “торт” дійсно виглядав ефектно.
“Привіт, богине, рятуй! Мій не відповідає з самого ранку, я не знаю, чи він повернувся з ночі додому. Можеш перевірити?”
Як незручно мати чоловіка, який теж працює на зміни, і повертається додому тоді, коли тебе вже немає. Як зручно в цій ситуації мати подругу Олю, яка живе всього за два квартали і сьогодні не на роботі.
“Без проблем, іду до вас, зараз відпишуся”.
Хвилин за сорок чоловік підтвердив, що він удома і все у нього добре — окрім того, що одружився з параноїчкою.
Оля мовчала — мабуть, забігла в якийсь магазинчик дорогою додому і загубилася у власному шопоголізмі. Можливо, навіть у той сувенірний, де я для неї купила кольє з чорних бісерних джгутів… Вже так кортить його вручити, але її день народження тільки за три тижні.
— В сенсі “Оля звільнилася”? Це неможливо, вона б мені сказала!
Її телефон і далі мовчав, хоч вона з’являлася в мережі. З квартири ніхто не виходив і не відчиняв дверей на мій стукіт. Нічні зміни я тепер відпрацьовувала сама. Може, щось у неї сталося — щось страшне, термінове? Щось з її батьками? Або вона сама різко захворіла? Керівництву на роботі було відомо не більше, ніж мені.
“Привіт, богине! Мене сьогодні розіграли і сказали, що ти звільнилася. Було майже несмішно”.
“Це правда. Вибач”.
Довгі роки я губилася в припущеннях. Прокручувала в голові кожен епізод нашого спілкування: може, тоді я щось не так сказала? Криво глянула? Зробила не те, що треба? Мусить бути якась причина, чому вчора Оля ще планувала зі мною шопінг, музей і спільну подорож, а сьогодні раптом зникла з мого життя — наче ножицями себе з нього вирізала.
Остання здогадка в мені дозріла аж десять років потому.
Ми з чоловіком розлучалися і саме проходили етап “серйозних розмов”: це коли ви сидите на дивані один навпроти одного, сціпивши руки на грудях, і взаємно жбурляєтеся звинуваченнями або міряєтеся, хто кому більше спаскудив життя за роки шлюбу. Щось клацнуло у мене в голові в ту мить, коли я обурено перераховувала втрачених через нього друзів:
— … усіх або відштовхуєш, або відлякуєш! Ніякої поваги, ніхто тобі ніколи не подобається! Аліна, Ліза, Оля… — на цьому імені я затнулася, але холодом по тілу розлилося усвідомлення: ні, я не помилилася, вона цілком могла бути в цьому списку. — Оля. Що ти зробив Олі того дня, коли вона прийшла перевірити, чи ти вдома?
— Яка ще Оля, я взагалі не пам’ятаю, про кого ти говориш, — роздратовано буркнув чоловік.
Але я провела з ним занадто багато років життя, щоб не відчувати його брехні. Навіть коли мені самій страшенно хочеться йому повірити. Я відчуваю її на шкірі, під скронями, на слизовій носа: брехня, брехня, брехня. Подивіться лишень, як забігали йому очі, мов двійко розтривожених тарганів. Він знає, про кого я питаю. Він знає, про що я питаю.
— Слухай, це насправді вже не має значення, вона мене заблокувала багато років тому. Але я маю право хоча б зрозуміти, за що. Для тебе це нічого не змінить, бо ми розлучимося так чи сяк. Май хоч трошки гідності і скажи мені правду: що ти тоді зробив Олі?
Він заходиться нещирим істеричним реготом і шалено плескає себе долонями по колінах. Перевіряє, чи я оцінила перформанс — впивається ненависним поглядом.
— Ти така жалюгідна, їй-богу. Як же ти житимеш, коли поруч не буде такого зручного мене, щоб звинуватити у всіх твоїх проблемах? “Ти відштовхуєш всіх моїх друзів, що ти зробив Олі”! Та до сраки ти здалася тій Олі і всім іншим, ніхто ніколи і не збирався з тобою дружити! Та кому потрібна така нікчема?!
Я провела з ним занадто багато років життя, щоб не відчувати його брехні. На шкірі, під скронями, на слизовій носа. Крапельками його слини на вилиці, коли він підсувається ближче і нестямно верещить мені в обличчя. Брехня, брехня, брехня, кажу я собі.
Але все одно болить.
“Привіт, богине! Про всяк випадок хотіла тобі сказати, що я більше не одружена з мудаком. Якщо буде потрібна зачіска-торт зі джгутів — я вільна для тебе будь-якої суботи. І матиму крутий аксесуар до зачіски .
До речі, з днем народження! Я пам’ятаю, він у тебе був тиждень тому. Сумую. Като”
