Тут історія тих кого не бачать люди, але забезпечують наш спокій. Ангели, духи, в минулому всі люди, але наші герої це діти які крім того що вижили.. Вони стали опорою для тих хто немає на кого покластися Та перше історія з майбутньої збірки 'в обіймах твоїх квітів'
Ділюся коротким викладом сюжету роману та думками по ходу читання. Це книга про життя Алми Віттекер, від народження і до останніх днів. Науковиці, яка шукала щастя і знайшла його у пізнанні світу природи.
Коли Ґрані знизився та м'яко опустив копита на холодну, випалену магією землю біля підніжжя Арки, я зіскочила. М'язи гуділи від напруги...
Це писалося не з себе особисто, але щось таке в мені є... просто цей текст сидів в голові. Надруковано, щоб звільнитися від негативу.
Всім добре відомо, без зубів сутужно. Немає ноги – вистругав дерев’янку і пострибав, немає руки – є інша, та ще й зуби в додачу. Нема голови… Ну, тут, як кажуть, що відріжеш, те не доточиш.
Вони йшли лабіринтом, де кожен поворот був ідентичний попередньому...
«Навкруги, в людському середовищі, існує безліч оригінальних персонажів. Треба тільки уважно придивитися».
Я поставила її на стіл, цю Свічку. Вона не має квіткових чи святкових ароматів; вона пахне...
Ностальгія мого вчорашнього вечора трансформувалася у цю історію... в якій все таки є дещиця правди та спогадів.
Український військовий повертається до свого адвокатського бюро, де працював до мобілізації. За склом — знайомий кабінет: стіл, кодекси, календар із 23 лютого, вазон із лимоном. У повітрі — тиша, пам’ять і надія. Час зупинився, але життя триває.
Історія про те, як одним сьогоднішнім днем я встав як завше. Усе було так звично: сонце зоріло, мирна тиша в нашому селі, що намагається вирости до міста, ще нічого не каже про східні керваві феєрверки, які вже були визволили людей від життя...
Вузька щілина виявилася лише вхідним шлюзом. Коли вони ступили всередину...
У вирішальну ніч Олекса прощається з табором, коханням і спокоєм, щоб вирушити до Арки — місця останнього бою. Темрява шепоче сумніви, друзі намагаються зупинити, але вона вже вирішила. Попереду — ризик, самопожертва і шанс на мир.
Споглядати сонячних зайчиків. На сходах зустріти розбите дзеркало. В пустелі безнадійно шукати. Згадати безтурботне дитинство.
Корабель «Павук» вдарився об ґрунт із глухим металевим стогоном. Посадка була жорсткою, але безпечною. Тиша, що настала, була ще більш гнітючою, ніж попередній шум.
Художниця і педагог
Щось там пишу собі
поет, кажуть
