Деякі люди схожі на сонце. І навіть коли зникають, ми ще довго шукаємо їхнє тепло в кожній порі року. А вона дала йому рік, щоб повернутися. Собі ж не залишила жодного дня, щоб перестати чекати. І перепрошую за помилки в тексті 🫠
Напередодні Хелловіну Блер і Дейзі прийшли до старого луна-парку з однією метою: покататися до запаморочення, забути про дорослі проблеми й побути вдвох. Але адреналін від американських гірок — штука небезпечна.
Нью-Йорк 1930-х років. Епоха сухого закону, розкішних кабаре та нещадних мафіозних розбірок. У цьому світі, де краса дорівнює смертному вироку, Рубі Сент-Клер — холодна королева нічного клубу, яка змушена грати за чужими жорстокими правилами.
У нього були гарні руки. У них було три дні. Чуттєва історія про зустріч, що почалася задовго до того, як хтось з них усвідомив це - і закінчилася раніше, ніж могла б. Про дотик, який не наважується стати чимось більшим, про написані слова, що набули власного життя.
День змінює ніч, числа змінюють одне одного — а все так само. Чи колись ця платівка на повторі врешті перестане грати?
(Це всього лиш ідея, не розділ, навіть не коротка і зжата розповідь, завжди мріяла писати прозові твори, але не можу змусити себе сидіти над цим всім довго)
Для світу — це лише мить, цифра в календарі. Для трьох людей — це вічність, розтягнута між першим шоком і нестерпним усвідомленням.
Дні вигасали. Небо тьмянішало, наливалося свинцем, час до часу скидаючи свою важкість холодними затяжними дощами. Ландшафти довкола Бродів суворішали, змінюючи кольорову гаму в бік спектрів сірого та брунатного.
Чудова історія кохання, чиста та прекрасна. Але все має термін придатності. Все колись закінчується. Чи готові ви пережити щось прекрасне, знаючи, що все колись закінчиться?
«Поки тебе нема» — це автобіографічна пвість, яка торкається важливих для сучасного українського суспільства тем: ЛГБТК+ досвід, життя людей з інвалідністю та усвідомлення особистої історії через призму війни
Молодий художник Філіп випадково помічає незнайомку в кав'ярні й вирішує намалювати її портрет. Та поки олівець ковзає папером, реальна дівчина поступово зникає, поступаючись місцем образу, створеному його уявою.
Я поїхала в далеку та невідому для мене Південну Корею ,щоб писати книгу. Здавалося, мене чекають лише тиша, ноутбук і натхнення. Але маленький корейський будинок підготував зовсім іншу історію.
Дім. Для когось із нас це звичайні квадратні метри. Для когось – це сакральний простір, що вплітається у їхню ідентичність, а вони – у простір. Та для кожного з нас це фундаментальний вимір, вимір нашого існування, нашого буття. Художнє дослідження тему у формі новели.
Письменник із пекла
голос останнього вітру.
