Олекса — звичайна смертна дівчина, яка несподівано відкриває для себе двері у світ Ліосу, де магія живе поруч із легендами, а дерева пам’ятають давні таємниці. Її шлях починається з випадкової зустрічі з кришталевою альтанкою, що залишає на її тілі знак справжньої сили.
Над ними зависла ідеальна, смертельна тиша — лише пронизливий сигнал тривоги зсередини Фортеці розривав розпечене повітря. Корабель Легіону Гефеста,...
Закінчивши навчання за напрямком з психіатрії, я не зміг врятувати одного пацієнта. Та чи помер він в дійсності?
Гуртожиток займав площу гектарів зо два, А може, й три… Хто його там міряв…
— Татудай стобаксів. Я довго не наважувався підійти до батька з цим питанням. Цілий ранок ходив з кімнати в кімнату і робив заклопотаний вигляд.
Процес принесе тобі більше задоволення, як кінцевий результат; Секретна формула успіху;
Не без падінь, не без розчарувань, але з бажанням та баченням себе там.
Трафунки в житті бувають різні. Також різною буває реакція на них. Наприклад, для фізиків-ядерників найстрашніше слово — це слово «ой». Зовсім по-інакшому це ж саме слово звучить коли у найвідповідальніший момент рветься презерватив.
Цей твір було написано тоді, коли я почав вкладати певні сенси у свої роботи, а не просто графоманити для кількості. Він є трохи автобіографічним, але в ньому також присутня і вигадка.
Крим. Як багато це слово означало. Тепер же, коли воно трансформувалося в огидно — нікчемне “Крымнаш”, воно означає ще більше. Багатостраждальний кавальчик землі по-серед Чорного моря, з його багатонаціональним наповненням став каменем спотикання геополітичних безглуздостей.
…В суботу з ранку було. Представляєш, прокидаюся вранці, ну як вранці, так, годині о дванадцятій. Прокидаюся, значить і щось мені не те. Диво дивне — не можу зрозуміти, що відбувається. Прислухаюся до самопочуття і нічого не відчуваю...
Сьогодні був чудовий, сонячний день. Останній день весни. Було гарно, тепло, повітря чисте і свіже. Шкода, що я цього не побачив. Останній день весни був принесений в жертву «коханій» роботі. Боже мій, іноді мені здається, що колись я і здохну на роботі, посеред робочого дня.
Отже, згадується мені мій командир ЗР дивізіону, капітан Ковтун. Молодий (двадцяти семи річний) офіцер. Славився він не лише тим, що у такому досить молодому віці займав підполковничу посаду...
Вагон повинні були списати ще році, так у 1985. Натомість, полиці обтягнули новою тканиною, яка вже встигла стати не новою. Особливість цієї тканини не у м’якості, а в тому, що вона, як найкраще всотує всі запахи, що їдуть з пункту «А» в пункт «Б».
Я не впевнений, але здається, у мене є собака. Як всі собаки, він припнятий ланцюгом до сітки, дуже голосно гавкає, порпає землю довкола буди, ніби знає, що поряд війна і готується до кругової оборони...
почута нарешті
