Проза

— Татудай стобаксів. Я довго не наважувався підійти до батька з цим питанням. Цілий ранок ходив з кімнати в кімнату і робив заклопотаний вигляд.

Забагато пива розлилось. Може час з цим щось робити?

Трафунки в житті бувають різні. Також різною буває реакція на них. Наприклад, для фізиків-ядерників найстрашніше слово — це слово «ой». Зовсім по-інакшому це ж саме слово звучить коли у найвідповідальніший момент рветься презерватив.

Цей твір було написано тоді, коли я почав вкладати певні сенси у свої роботи, а не просто графоманити для кількості. Він є трохи автобіографічним, але в ньому також присутня і вигадка.

Крим. Як багато це слово означало. Тепер же, коли воно трансформувалося в огидно — нікчемне “Крымнаш”, воно означає ще більше. Багатостраждальний кавальчик землі по-серед Чорного моря, з його багатонаціональним наповненням став каменем спотикання геополітичних безглуздостей.

…В суботу з ранку було. Представляєш, прокидаюся вранці, ну як вранці, так, годині о дванадцятій. Прокидаюся, значить і щось мені не те. Диво дивне — не можу зрозуміти, що відбувається. Прислухаюся до самопочуття і нічого не відчуваю...

Сьогодні був чудовий, сонячний день. Останній день весни. Було гарно, тепло, повітря чисте і свіже. Шкода, що я цього не побачив. Останній день весни був принесений в жертву «коханій» роботі. Боже мій, іноді мені здається, що колись я і здохну на роботі, посеред робочого дня.

Дорога назад була довгою, але тихою. Військо Шео, стомлене нічним маршем та пережитим боєм, рухалося зі змішаними почуттями тріумфу та глибокої скорботи за полеглими.

Отже, згадується мені мій командир ЗР дивізіону, капітан Ковтун. Молодий (двадцяти семи річний) офіцер. Славився він не лише тим, що у такому досить молодому віці займав підполковничу посаду...

Вагон повинні були списати ще році, так у 1985. Натомість, полиці обтягнули новою тканиною, яка вже встигла стати не новою. Особливість цієї тканини не у м’якості, а в тому, що вона, як найкраще всотує всі запахи, що їдуть з пункту «А» в пункт «Б».

Я не впевнений, але здається, у мене є собака. Як всі собаки, він припнятий ланцюгом до сітки, дуже голосно гавкає, порпає землю довкола буди, ніби знає, що поряд війна і готується до кругової оборони...

Його життя вигоріло, лишивши попіл рутини. Вона прийшла з дощем, парасолькою та дивним замовленням. І раптом він згадав, що крім молота, колись тримав у руках ще й пензлик.