Дорога назад була довгою, але тихою. Військо Шео, стомлене нічним маршем та пережитим боєм, рухалося зі змішаними почуттями тріумфу та глибокої скорботи за полеглими.

Коли Ґрані знизився та м'яко опустив копита на холодну, випалену магією землю біля підніжжя Арки, я зіскочила. М'язи гуділи від напруги...

Холодний вітер...

Вони йшли лабіринтом, де кожен поворот був ідентичний попередньому...

Я поставила її на стіл, цю Свічку. Вона не має квіткових чи святкових ароматів; вона пахне...

(Голос стає твердим і урочистим, як гімн, що звучить у холодному повітрі).

Ця оксамитова тиша осені...

Вузька щілина виявилася лише вхідним шлюзом. Коли вони ступили всередину...

26.11.2175 року. Ті ж околиці міста

У вирішальну ніч Олекса прощається з табором, коханням і спокоєм, щоб вирушити до Арки — місця останнього бою. Темрява шепоче сумніви, друзі намагаються зупинити, але вона вже вирішила. Попереду — ризик, самопожертва і шанс на мир.