Я роблю крок по мокрому асфальту і знаю, що мій грудень не просто має відтінок — він заряджений синім. Цей синій є незмінним кодом, який зашитий у мене ще з дитинства: колір вибору, колір рішучості, колір, що піднімає настрій, додаючи яскравості цій чорнильній темряві.
Цей синій є Палаючою Кригою. Я відчуваю, як повільно, але потужно б’ється це синє полум’я всередині, начебто в грудях ховається драконяче серце, яке видає холодне, але активне тепло. Воно не дозволяє зайвим емоціям охопити його, а дає фокус і чисту енергію, мов древній артефакт.
Це гучна тиша. Я зауважую, що можу слухати гул міста, розрізняти шум двигунів і крики галок — але все це розчиняється у фоновому, синьому шумі, який надає моїм думкам абсолютну, кришталеву ясність. Ця ясність працює, мов невидимий щит, що відокремлює мене від будь-якої зовнішньої, невиправданої метушні.
Мій синій настрій є м’якою бронею. Він дозволяє відчувати повну картину світу, не закриваючи сенсорних каналів, бачити красу вогкої вулиці, згадувати минулі, гірші зими — і при цьому не ламатися. Кордони моєї сили визначені чітко, і це дозволяє рухатися вперед, крокуючи, мов по твердій дорозі в іншому вимірі.
Я знаю: синій належить небу, але зараз він належить мені. Я приймаю цей глибокий, міцний колір як необхідний інструмент для творення тепла і світла у ці грудневі, сутінкові дні.
