зараз я тут через пошуковий запит «криза ідентичності».
писанина й загалом слова для мене є пишаниною тим як вдається викласти свої думки й почуття, обмеживши іх буквенними барʼєрами
та зізнання перед тим, що тернами до знаходу себе я загубилась й не живу ні хвилі аби не провести паралелі з тим, що було.
раніше. минуле. те що було й гуде в мені до сих пір. нічого значимого, я жила життя в якому майже нічого не ставалось. нині я збайдужіла і навіженими очима дивлюсь в стіну, коли згадую щось про себе. я наче навідуюсь до себе в гості.
не знаю що гірше. так чи «він зрікся свого минулого ще до того, як воно ним стало» (з твору «місто» Підмогильного)
відірвана від людей та себе, я видихну це зізнання в дим, що розтрує повітря навколо. внизу світитиме екран де влучно підібрані слова, якими пишаюсь, адже в них я. я видихну зізнання в тому, що себе насправді я не знаю
і боже, знаєте, цей клятий запит й те що я пишу це потоком, просто знеможіння моїх обставин, їх втома від мого стану і гугл просто всунув цей сайт в рекомендації, коли я просто хотіла дізнатись чи характерне мені визначення за запитом.
мене будуть чути, скоро я буду чути й себе. будьте почуті і ви, особливо якщо рушите себе страхом бути кимось помітним
