Аделаїда

Аделаїда Марківна Жинозверхня вийшла на балкон. Там, за вікном знову буяла весна. Цвіли дерева. Співали пташки. Все пробуджувалося від довгого зимового сну. І тільки вона не могла ніяк пробудитися від свого – сну.

Пані Аделаїда була жінкою властною. Любила всюди і всіх повчати. І це не так зробили. І тут не так поставили. І це зовсім інакше треба. Всюди вона все знала як треба.

Чоловік Аделаїди був повністю затиснутою істотою. Все слухав. Годив. І головне, зовсім не перечив. І що би вона не казала, зле чи добре, все старався догодити. А ще у них була дочка Алочка. Красива, витончена, випещена доця своїх батьків. Бо й вкладали в неї душу.

А вже коли підросла то розмови тільки й про те, де їй найти підходящу партію. Так ніби всі довколишні хлопці були якісь дефектні. Але це було найменшою проблемою з усіх бід.

Десь на другому курсі Алочка, вся розквітла прийшла до мамаші на бесіду. От мовляв так і так, познайомилася з хлопцем. Мама була рада чути, що обранець її любої донечки вчиться в інституті. Гарний, красивий, статечний. До того ж не бідний. І не якийсь там волоцюга. Дуже старанний. Економний. Чесний. Вірний. Ну що ще тут говорити. Одне слово – просто мрія а не зять. Звати його Звенислав. Але є одне маленьке але. Він з села.

Ясна віч, Аделаїді такий вираз трошки по скоботав п’ятку. Але то нічого страшного. Раз з села то значить буде тихо сидіти коло дочки. І головне все слухатися, що лиш йому накажуть. Тож, в принципі, проблема не значна. А його батьки, певна річ, будуть робити в три погибелі. Так що ура. Отож, десь через три місяці Алочка уже могла познайомити свого майбутнього благовірного з батьками.

Нарешті настав той довгоочікуваний день. Аделаїда перед тим добре намуштрувала свого Едика, щоб той все гарно підготовив зустрічі дорогого гостя.

І от відкрилися двері і в них з’явилася щаслива Алочка. А поза нею трохи вище середнього росту, красивий, широкоплечий молодик. Аделаїда зразу оцінила, що хлопчина простак, бо прийшов в гості в потертих джинсах і старій футболці з «барахолки». Але змовчала. Втім, вона свого Едика, теж не балує. «А що, чоловік трошки кращий від мавпи і вже добре – а жінка має виглядати» - так твердила не один раз.

Тож пройшли до гостинної. Сіли за стіл. Едик почав, як завше розливати напій. І тут Аделаїда отримала перший удар. Виявилося що Звенислав не питущий. «Опа на! – пихтіла в думках стара – Не питущий! Як це так?! А як його тримати під контролем тоді!».

–Ну це дуже добре, що ти такий чемний – тринділа вона своїм зміїним голосом – Але ж трошки можна. Тож для жалудка корисно.

–Ні – чітко відрізав хлопець – Я категорично проти будь-якої випивки.

–Ох ти ж який – вдавано продовжувала своє, а в середині вже горіла від злості – Такий, з характером мужчина.

В цілому знайомство пройшло не погано, якщо не враховувати ще кількох епізоді, коли Зореслав показав свою тверду натуру. Так минуло дві або три години. Нарешті хлопець чемно перепросив, і дав зрозуміти, що йому час. І він більше затримуватися не може. Адела аж нижню губу відпустила від такого. Як то так, він не може!? Її мучило не те, що хлопець має якусь там справу з друзями. А те, що їй зразу вказують на місце в ієрархії. І воно тут точно не перше

Ранок в домі Жинозверхніх був ой як не добрим. Аделаїда була явно не задоволена вчорашнім. Хоч і мовчала. Бо ж по суті поганого нічого ніхто не сказав і тим паче не зробив. Але й тішитися нема чим. Не такого чоловіка вона шукає своїй доці. Ой не такого. Треба такого аби його можна було тримати коло себе, вказувати, муштрувати. Як вона свого. А тут таке ніяк.

–Знаєш, донечко – почала вона якимось приглушеним голосом – моя тобі порада, не спішити з коханням.

–Що ти маєш на увазі, мамочко – насторожено спитала Алочка – Чим тобі Звенислав не сподобався?

–Він тобі не пара, моя донечко. Такого мужлана тобі не треба. Він не вміє бути ані джентльменом ані добрим чоловіком. От краще глянь на нас з твоїм татком. Яка краса. Яка гармонія. Як він мене досі кохає. Чемно і тихо. Тобі треба такого чоловіка. А не того селюка. Він нічого не має крім своїх корів і гною. Ти ж у мене он яка красунечка. Невже ти хочеш загубити свою молодість з ним від тепер!?

Минуло кілька місяців…

Аделаїда Марківна прогулювалася з подругою осіннім парком. Вони про щось говорили. І раптом тема торкнулася молоді. Звісно, «добра» колежанка зразу ж і поцікавилася, коли ж то Аделя планує робити весілля своїй дочці.

–Ти що жартуєш?! – обурено плювалася жовчю Ада – Та яке весілля! З ким!?

–Ну був же у неї молодик. Такий нічого з себе.

–Лєночка – пихтіла зміїним голосом Ада – Ти, що таке кажеш! Та він такий мужлан. Така біднота. А нахаба який. Ти уявляєш, він на першій же зустрічі з нами сказав, що він не питущий. І що ти думаєш! Так і сидів. Ні грама. Я ж не кажу пити. Звісно ні. Борони Боже. Але ж уважити як то кажуть.

– Зате розумний, чесний, порядний, не розбещений.

–Тай що з того. Навіщо мені такий зять, який буде робити проти мої волі. Засуне мою донечку в баняки від молодості. Я цього не дозволю!

Минув час. Алочка нарешті знайшла відповідного мужчину. Алік був високим, худим, темноволосим. Весь засмаглий як підсмажений хліб. Доглянутий. Вичищений до глянцу. Напарфумлений. Ніби щойно з Італії приїхав. Представився він і справді як закордонний гість. На зустріч з батьками прийшов з квітами, з подарками. Весь сяючий.

В розмові був дуже такий сумирний, ніжний, добрий, люблячий. Ох сама благодать. Аделаїда Марківна просто танула в його темних очах. Вона і мріяти не могла про таке щастя для дочки.

Алік грозив відвести кохану на море, і не куди не будь а на Багами. А чому ні? Гроші ж є! Він все може влаштувати.

Правда Багами Алочка так і не побачила. Зате в Одесу їздили. Звісно не в найшикарніших апартаментах зупинялися. Але ж були.

А вже коли народився малюк, радості в домі не було меж. Малого назвали Артур. В честь якогось англійського лорда. Чи короля. Чи ще там когось. А може й не англійського. Просто так модно. І пафосно звучить – Артур.

Правда було і дещо, що старій Аделії не сподобалося. Справа в тому, що молоді придбали квартиру. Тож швидко випурхнули з під гостинного крила пані Аделії геть. На всі умовляння старої лишитися під одним дахом Алік дуже коректно але твердо доводив, що жити молоді повинні окремо. Так, мовляв краще для всіх. І для них і для дітей. Але вони обов’язково будуть частими гостями в її домі. Аделаїду Марківну він чемно називав найкращою жінкою. Але вперто просив дати їм з Алочкою побути на одинці. А ж тепер Аделаїда Марківна зрозуміла, що за маскою щирості і люб’язності Алік ховав своє лицемірство, гординю, алкоголізм і шахрайство.

Перші чотири роки все було просто супер наче в казці. Молодята їздили відпочивати на різні, не дорогі курорти. В гості приходили завжди не з порожніми руками. Вино, коньяк, мартіні, дорогі сигарети.

Та кожна історія має своє завершення. Як вияснилося пізніше, Алік був не грошовитий інтелігент а найзвичайнісінький рядовий брехун, котрий вмів вкидувати де треба високопарні фрази. І разом із тим розставляти свої умілі сіті.

Пізніше він не одноразово напивався до чортиків і бив Алочку як гамана. Так, що та ледве копита не відкинула. І як виявилося він продав величезну бабусину господарку в селі за досить дешево. Бо не хотів «нюхати сморід». Потім так само продав і ще хату свого дядька, котрий йому записав. Він навіть додумався продати дім старою рідної тітки з Києва а стареньку відправити в дім перестарілих.

Не зупинявся Алік ні перед чим. Він зумів зробити фіктивний шлюб з якою багато вдовою десь у великому місті. А коли та поспішно покинула цей світ, вигідно прибрати до рук все її майно і продати. Так само в його плани входило прибрати до рук і все в Жинозверніх. Тож він спочатку був дуже таки люб’язний з Аделаїдою і Едиком.

Тепер Аделаїда Марківна споминала це все з глибоким болем. Вчора вона поспілкувалася зі своєю любою донечкою і зрозуміла, що наробила. З розмови вона дізналася, що між дочкою і її чоловіком давно вже не має жодних почутті, навіть якщо вони колись і були. Алочка була п’яна як чіп. Вона розповіла, що вже давно живе як послідня шльодра. Вступає в безладні стосунки з різним чоловіками без розбору. Алік давно пустив її «в бурне плавання».

Що ж до Артурчика то тут було взагалі щось страшне. Відразу по переїзді, дитину почали водити по всіх секціях і гуртках. Шукали різних висококласних репетиторів. Брали на озброєння найсучасніші «методи» виховання молодого лідера. І от в свої сімнадцять Артурчик був ні риба ні м'ясо. Щось таке середнє. Між хлопчиком і кроликом. Бо нічого не вмів, не знав, не розумів. Любив лише добре потусити і носити «модні шмотки».

Одного разу від чергового «модного прикиду» свого внучка, пані Аделаїда мало ноги не протягнула. А коли на порозі свого дому побачила «ото таке», бідна жінка аж впала в обморок. Тож любий онук більше не з’являвся на порозі її будинку.

А якось ідучи додому, Аделаїда Марківна розговорилася з однією своєю старою знайомою і дізналася для себе страшну правду. Звенислав закінчив магістратуру. Став гарним юристом. Одружився з дівчиною з села. Тож тепер обоє живуть на свіжому повітрі. Обоє працюють. Має трійко дітей. Найстаршому Всеславу уже чотирнадцять. І він юний чемпіон з кунгфу. Хлопець дебютував на «матах» в Європі. Гарно вчиться. Мріє стати юристом, як тато. Молодший Ізяслав, вдався художником. Дуже талановита дитина. В не повних дванадцять уже пробує писати картини. І кажуть що у нього досить гарно виходить. Вже й кілька конкурсів виграв. І наймолодша Квітослава, донечка. Їй лише сім рочків. Але дитина вже вміє читати. І навіть ходить на народні танці. А Звенислав із своєю Боженою (так звати дружину) живуть в мирі. Ніхто з сусідів жодного лихого слова про них не скаже. Завжди привітні, добрі з усіма, мирні. В побуті прості. І головне щирі.

Аделаїда Марківна дивилася кудись в далеч. І плакала. Так, плакала. Бо знала, що вона сама побудувала долю своїй дочці і внукові. Лише тепер вона усвідомлювала як жорстоко вона поступала по відношенню до інших. Як мала всіх за ніщо. І як все обернулося для неї самої і її нащадків.

 

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Ruslan Barkalov
Ruslan Barkalov@rusik

134Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 27 квітня

Більше від автора

  • Як Босорка врятувала від темного прокляття

    Петро сидів, підперши голову руками. Сьогодні для нього був справді якийсь чорний день. Все йшло шкереберть. Все валилося. Усе, що він так довго досягав, до чого так довго йшов, усе що він так невтомно збирав до купи наче мозаїку – усе це руйнувалося буквально на очах.

    Теми цього довгочиту:

    Містика
  • До неба і вниз

    До неба і вниз – в нічній темноті Орлиний політ, мов дикий ведмідь Ти загнаний тут – малюєш свій світ У безліч зірок – до неба і в низ До неба і в низ – без часу ця мить Ти йдеш на пролом та сили не ті Мов осінній листок у шаленій грі Летиш до небес і падаєш в низ

    Теми цього довгочиту:

    Філософія
  • Обручка

    Це колись давно розповідала мені моя бабця, що чула від старших людей таку історію…

    Теми цього довгочиту:

    Історія З Життя

Вам також сподобається

  • Як я редагую

    …Люди пишуть тексти по-різному.Для когось найважливіше донести свою експертну думку, а що там з тими комами і логікою викладення — не так важливо🥰Хтось вважає, що в тексті повинно бути багато красивих слів,..

    Теми цього довгочиту:

    Література
  • Культ Зоряного Слова

    Культ Зоряного Слова - відомий як той хто несе слово, Бог слово, великий архіваріус. Він покровитель та захисник письменників, поетів, журналістів, та інших професій пов'язаних з писанням текстів, захисник мови, текстів та рукописів.

    Теми цього довгочиту:

    Проза

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • Як я редагую

    …Люди пишуть тексти по-різному.Для когось найважливіше донести свою експертну думку, а що там з тими комами і логікою викладення — не так важливо🥰Хтось вважає, що в тексті повинно бути багато красивих слів,..

    Теми цього довгочиту:

    Література
  • Культ Зоряного Слова

    Культ Зоряного Слова - відомий як той хто несе слово, Бог слово, великий архіваріус. Він покровитель та захисник письменників, поетів, журналістів, та інших професій пов'язаних з писанням текстів, захисник мови, текстів та рукописів.

    Теми цього довгочиту:

    Проза