***
Наступні три дні пролетіли однаково. Арсен насолоджувався кожним моментом, витримуючи ритм, який приносив йому спокій та задоволення. Днем він займався дрібними справами по господарству, готував якісь смаколики, експериментуючи на кухні, а на дворі виконував нескладну роботу – поливав квіти, прибирав сміття та просто розслаблявся на сонці, вдихаючи свіже літнє повітря. Його дні проходили в спокійній рутині, яка йому так подобалася.
Кожен вечір, як і обіцяв, Арсен з Антоном вирушали на те саме місце біля лісу, щоб разом спостерігати захід сонця. Це стало їхнім маленьким ритуалом, який вони обидва цінували. Арсен помічав, як з кожним заходом сонця їхній зв'язок зміцнювався. Антон ставав ближчим і більш відкритим, і Арсу це подобалося. Вони говорили про все на світі, сміялися, обговорювали свої мрії та плани, і здавалося, що ці миті триватимуть вічно. Антон всякий раз намагався вмовити Арса стати на скейт, і той нарешті погодився, після кількох падінь, в нього навіть вийшло проїхати кілька метрів. А Арсен, в свою чергу, вчив хлопця їздити на авто, в того це дуже навіть виходило, правда на дорогу той не дозволяв йому виїздити, то ж обходилися дорогами за місто. Вони часто сиділи в Арса на веранді, пили чай та смакували чергові кулінарні шедеври.
І от нарешті настала субота. Цей день Арсен чекав з нетерпінням. Сьогодні вся компанія збирається разом, і той в очікуванні чергового цікавого вечора, почав збиратися ще зранку. Викупавши кота, потім себе, годину намагався гарно укласти волосся. Він сам не розумів, для чого аж так збиратися, але продовжив це робити.
На обід вирішив себе побалувати, і приготувати запечені курячі стегна з картоплею. В старі духовці вийшло по особливому смачно, то що він приготував величезну порцію, яку вони з котом будуть їсти певно три дні.
Ближче до вечора, Арсен продовжив збиратися. Він вибрав свою улюблену чорну футболку, що підкреслювала його спортивну статуру, та зручні темні джинси, на запас взяв сіру сорочку в клітинку, на шию вдягнув підвіску у вигляді ланцюга, взяв свої любимі прозорі окуляри, підготував кеди, та завершив образ смачним парфумами. Він ретельно перевірив, чи все в порядку вдома, і випустив кота Ніченьку погуляти на подвір'ї, залишивши на веранді її лежанку та миску з їжею. Котик вже звик до нового місця, та міг уже спокійно гуляти сам. Погода була чудова, сонце за день гарно нагріло місто, що вечір був навіть спекотним.
Арсен вирушив на зустріч з друзями, цього разу вони вирішили зібратися в одному місцевих барів. По дорозі він зустрів Сашка, як і раніше домовлялися, вони разом рушили до місця зустрічі.
Коли вони зайшли до бару, гучна музика зразу оглушила, в перемішку з голосами людей, блиманням стробоскопів, це місце виглядало як справжній хаос. За одним із столиків сиділи знайомі люди, Діма з Катею та Віка, крім Антона. Арсен трохи розстроївся, вони домовлялися що в цю ніч будуть напиватися та танцювати, відриваючись як в останній раз. “Затримується може”, подумав той та написав йому смс, але відповіді не так і не отримав ні за 15 хвилин, ні за 30, ні за годину.
Час летів швидко, і після кількох коктейлів Арс трохи розслабився, готовий навіть був йти танцювати, настрій був просто чудесним, навколо нього все ніби грало яскравими барвами, але, Антон таки прийшов.
– Приивіт, де ти пропав, чого не відписуєш? – трохи п’яним голосом спитав Арс.
– Затримався, – Антон виглядав подавленим, трохи стурбованим, щось в ньому було не те, і це заставило Арса змінити веселий тон, та згасити всі світлі вогники в душі. Стан друга його нагнітав.
– Що сталося?
– Все добре, були справи дома, але я уже тут, – той намагався видати здавлену посмішку. – По коктейлі? я пригощаю)
Хлопці підійшли до барної стійки, щоб не заважати надто веселі компанії, Антон замовив якісь два, абсолютно не відомі Арсу коктейлі, які і на смак виявилися так собі. Допивши їх, Антон нахилився до хлопця, щоб щось сказати, а від його гарячого подиху на шиї побігли мурашки. В Арса йокнуло серце, що ж за дивна реакція? Напевно трішки п’яний.
– Слухай, може, підемо звідси? Мені щось тут не дуже подобається.
– Підтримую, – погодився Арс.
Вони залишили бар, навіть не сказавши нічого своїм друзям, спойлер, їх і не шукали, та пішли по не відомому напрямку, просто куди вели їх ноги. Ніч уже стала прохолодною, а небо чистим і зоряним. Вони йшли майже не розмовляючи, Антона все ж таки щось турбувало, Арс це відчував. Якось вони дійшли до берега річки, безлюдного, темного та шумного. Вода швиденько текла собі по своїх справах, не зважаючи на гостей, які сіли на великі камені, майже біля самого краю берега. Легеньке світло місяця, дозволяли ледь побачити один одного.
– Знаєш, – почав Антон, порушуючи тишу, – я завжди любив дивитися на зоряне небо. Воно нагадує мені, що ми такі малі в цьому величезному всесвіті.
– Так, – погодився Арсен. – І все ж, навіть у такому величезному світі ми знаходимо одне одного. Це якось добавляє магії в наше життя. – Антон усміхнувся. – І все ж, Антон, я бачу що в тебе щось сталося, на тобі це прям написано.
– Та яка різниця, – той перервав його, – до завтра пройде.
– “До завтра” це дуже довго, я тебе можу реально вислухати, якщо ти хочеш звісно. – Арсен говорив щиро та чесно. – Захочеш можу і пораду дати чи допомогти якщо треба. Мені це дійсно не важко. – Арсу дуже хотілося допомогти хлопцю, він не міг дивитися на нього такого, пригніченого, ніби згасаючого. А Антон це відчував, йому, по чесному, дуже хотілося все розказати, розридатися в плече друга, але ні, він ж дорослий хлопець, так не можна, оскільки “хлопці не плачуть”...
Вони трохи помовчали. Антон вирішив, він розкаже все. Тільки є умова, якщо Арс знову про це спитає. А той спитав:
– Тобі ж самому полегшає, як ти не розумієш. Такий малий і впертий.
– Я не малий, – буркнув той.
– Ну так що тебе турбує?
Антон зробив вдих видих, і на одному диханні сказав:
– З батьками посварився. Сильно.
Арсен не розумів на скільки це “сильно” є насправді сильним. Він хотів почати розказувати що, не дивлячись ні на що, вони його все одно люблять, і це пройде і все таке, але Антон його випередив:
– Давай підемо до тебе? Ну якщо ти не проти звісно.
– Підемо.
***
Коли вони доплентали до додому, було не так вже й пізно – годинник показував половину десятої. Вони тихо зайшли на кухню. Арсен розігрів курку з картоплею, яку сам приготував раніше. Кіт одразу вмостився біля Антона, ніби відчуваючи, що він потребує підтримки.
Сиділи мовчки, лише чути було, як цокає годинник та виделки об тарілки. Арсен не поспішав розпитувати та наполягати, вирішив, що той сам розповість, коли буде готовий.
Коли вони доїли, Арс запропонував:
– Може, підемо на диван? Там м’яко та комфортно.
Антон кивнув і вони перемістилися в зал. Вмостилися на дивані, Арс включив лампу, засунув штори та приніс плед, створюючи затишну атмосферу. Котик прибіг за ними, зстрибуючи на коліна Антону, той бере його поближче і ніжно гладить по голові. Поки Арсен бігає навколо, приносить чай, ще які подушки, той розглядає кімнату, як він зрозумів, це зал, де пройшло не одне застілля колись. Перед диваном, який стояв в кутку під вікном, розмістився великий круглий стіл, збоку, біля дивана стояла лампа, а навпроти під стіною була склянна шафа з сервізами.
– Ця кімната нагадує мені дитинство, – тихо сказав Антон, займаючи на пів лежаче положення, кутаючи себе і кота під пледом.
– Така стара? – Арс нарешті зайшов в кімнату і всівся поруч з ним, простягаючи йому ще пиво і чіпси.
– Ти вирішив накрити стіл для мене?
– Ну як гостя не пригостити, – усміхнувся Арсен
– Ми колись жили у схожій обстановці, і в моїх в батьків теж була така шафа з кришталем. – Антон відкрив банку з пивом, та пшикнула та розбудила кота. – І звісно ж не можна було того торкати.
– А потім ви розбудували шикарні палаци і там цього нема? –закидуючи пару чіпсинок спитав Арс.
– Майже, ми то розбудувалися, але на зміну цій старі шафі, прийшли інші речі, які не можна чіпати та навіть дивитися. Не розумію нащо це батькам...
– Дай вгадаю, ви через це і посварилися?
– Нєа. – Антон дивлячись в одну точку на підлозі продовжив, – в мене ж на думці тільки би погуляти, не можу навіть батькам чимось по хазяйстві допомогти, а про навчання взагалі мовчу, ким же я виросту... – саркастично перекривив слова батьків.
Арсен його розумів.
– Як би це не звучало, але всі батьки такі, – хлопці помовчали. – Мене взагалі заставили навчатися на економіста, щоб я мав навички створити свій бізнес, дякую що хоч залишили вибір за мною, на чому саме я буду його робити, але так то я люблю своїх батьків, вони мене напевне теж.
– Ти просто прогнувся під ним, а я не можу це терпіти, це принизливо, – продовжив Антон. – Я хочу бути собою, а вони хочуть, щоб я був таким, як вони хочуть.
– Ну це ж батьки, хтось з вас мусить йти на поступки, трохи ти, трохи вони. Хіба так важко домовитися?
– Про що з ними домовлятися? – Антон мало не кричав.
– Ну скажи що ти , на приклад, днем будеш допомагати їм, а вечір весь твій, чи якісь конкретні справи, ну варіантів моооре.
Антон задумався, Арсен мовчав, він загалом не дуже вмів підтримувати людей, навіть якщо дуже сильно цього хотів.
– Ну, я так ще не пробував, – признався Антон.
– Спробуй.
Антону від цієї розмови полегшало, він навіть посміхнувся. Чи то може пиво на нього так впливало, чи може Арсен, з котиком на додачу.
– Арс, а ти колись бачив живих лисиць?
Арс не зрозуміло подивився на хлопця, а той аж розсипався з сміху. Атмосфера в кімнаті ставала надзвичайно теплою та комфортною, хлопці говорили ще довго на якісь безтурботні теми, чай вже давно застив, усі закуски з’їли. З часом розмови ставали тихші, і їх окутував сон, коли після чергової розповіді Арса, не було чутно ніякої відповіді, той глянув на Антона, який уже заснув. Той скрутився в клубочок, так само як і котик біля нього. Арс не міг надивитися, він був таким милим. Він поправив на ньому покривало, тихо встав, погасив світло, хотів було нагнати кота, але потім передумав, це ж тепер його кращий друг, тому просто залишив двері при відкритими, щоб кицик зміг вийти, і сам відправився спати.
***
Антон прокинувся від м’якого ранкового світла, яке проникало крізь штори. Спершу він не зрозумів, де знаходиться, але піднявшись з дивана, і знову оглянувши кімнату, де заснув минулої ночі, все згадав. Кіт Ніченька уже десь втік, посуд так і залишився а столі не прибраним, а він так і заснув в одязі. Антон пішов тихенько на кухню через коридор, зупинившись перед дверима Арса спальні, та злегка відчинивши їх, він побачив, що той ще спить. Повернув до ванни, там швиденько справився і пішов далі. Сьогодні він вирішив годувати хазяїна хати, і порившись в його холодильнику, крім омлету з овочами та ковбаскою, нічого не придумав. Ну звісно поставив чайник, останнім часом хлопці підсіли на чорний чай з бергамотом, Арсу не солодкий, а Антону дві ложки цукру.
Приготувавши їжу і красиво розклавши на столі, той згадав за кота, насипав йому корму і свіжої води, покликав його, за деякий час він почув тупіт лапок, які зразу попрямували до мисочки. Залишилося нагодувати найголовнішого.
Тихенько відкривши двері до спальні, Антон тихенько лягнув скраю, дивлячись прямо в лице Арса. Той скромненько спав з краю, підібравши під себе ковдру, та майже з головою накритий.
Арс чув як той зайшов, і чув як ліг, але чомусь не хотів прокидатися, даючи хлопцю порозглядати його сонним. Але коли Антон хіхікнув, Арс не втримався і відкрив очі:
– Добрий ранок пане Арсен! ваш кіт нагодований, а ваш сніданок на столі. – поважним тоном промовив Антон.
– Добрий ранок, – відповів простягаючись той, і (не) хотячи скинув з себе ковдру, постаючи перед хлопцем на пів голим. І не спішив вдягатися, дав час щоб той його порозглядав. А він розглядав.
На секунду до Арса дійшло “Нащо я це роблю”. Та різко піднявся в пошуках футболки.
Останнім часом Арсен відчував щось дивне кожного разу, коли був поруч з Антоном. Спочатку він списував це на просту радість від гарної компанії, але поступово ці відчуття стали більш складними і важкими для розуміння.
Кожного разу, коли вони сиділи поруч або говорили про щось навіть не важливе, його серце починало битись швидше. Коли Антон сміявся, Арсен відчував теплоту в грудях, наче сонячні промені пробивалися крізь хмари. Його погляд автоматично шукав Антона в кімнаті, наче в натовпі людей був тільки він один. Кожна дрібниця – рухи, усмішка, слова – все це залишалося в пам'яті , і здавалося важливішим, ніж мало бути. Кожного разу, коли Антон випадково торкався його руки або плеча, Арс відчував мурашки по шкірі, та кортіло торкнутись ще.
Йому було складно зрозуміти, що саме відбувається. Він часто думав про Антона, прокручував їхні розмови в голові, уявляв нові зустрічі. Ці думки приносили радість, але також і тривогу. Арсен не був впевнений, що відчуває і чому це настільки важливо для нього.
Кожного разу, коли вони прощалися, він відчував дивний сум, наче щось важливе залишалося недомовленим. Він не розумів, чому саме цей друг став таким важливим для нього.
– Йдемо снідати? – уже вдягнувшись спитав Арс
– Звісно йдемо, а то зараз охолоне, – Антон вже йдучи з кімнати додав, – І котик вже теж нагодований.
Арс посміхнувся, і теж пішов за ним. Хлопці вирішили що смачніше буде снідати на свіжому повітрі і перебралися на веранду. Такий не складний, проте вийшов дуже смачний сніданок.
– До речі, як ти сьогодні почуваєшся?– запитав Арс, помітивши, що Антон сьогодні виглядає набагато краще.
– Все добре, – відповів Антон. – Ти допоміг мені зібратися з думками. Дякую.
– Завжди будь ласка, – усміхнувся Арсен. – Ну що, плануєш щось на сьогодні?
– Якщо мене не вб’ють дома, то є одна ідейка.
– А чого мають вбити? – не зрозумів той.
– Нууу... Я ніколи не лишався на ніч не повідомивши їх, – чесно признався Антон. Арс подивився на того поглядом типу “ ти що, безсмертний” – Ну що?
– Антон, ти так з батьками не знайдеш спільної мови. – Антон мовчав. – Але знаєш, можна спробувати поговорити з ними, пояснити свою точку зору, почути їхню. Скажи їм, що ти намагаєшся, але теж потребуєш підтримки і розуміння.
– Ти думаєш, вони мене почують? – дивлячись в одну точку кудись в далину спитав Антон.
– Ну, не гарантую, але якщо ти не спробуєш, то нічого й не зміниться. Почни з того, що ти їх розумієш, що вони хвилюються і що ти цінуєш їхню турботу. Потім поясни, що тобі важливо, щоб вони теж тебе зрозуміли. – Антон уважно слухав, ніби це найважливіші слова в його житті. – Це важко, але спробуй. Скажи їм, що ти хочеш бути частиною родини і допомагати, але тобі теж потрібен простір і підтримка. І, головне, говори спокійно. Крики нічого не вирішають.
– Ти правий. Потрібно хоч раз спробувати. Може, вони нарешті мене почують…
– Саме так. І пам'ятай, що я завжди тут, якщо треба поговорити. – Антон тепло усміхнувся, викликаючи таку ж посмішку і в Арса, а той продовжив. – Просто я пройшов через подібне. Головне — не здаватися. Вони твої батьки, вони тебе люблять.
– Добре, – Антон підірвався з місця і почав збиратися, – я щось спробую, але якщо що, я прийду до тебе жити, – той усміхнувся.
– Залюбки)
На тому і попрощалися. Антон обіцяв написати про результати його перемовин, і якщо все добре буде, то вечором поведе Арса в свій любимий парк.
***
Недільний день тягнувся дуже довго і скучно. Сашко запрошував Арса йти з ними на футбол, але той відмовився, в надіїї очікуючи смс від Антона. Добре чи погане, це не важливо, і так нікуди без нього не хотілося йти. Так, щоб скоротити час, він вирішив залипнути в інтернетику, просто дивлячись відео без якогось смислу, як колись це він полюбляв робити.
