***
Арсен сидить на звичному для себе місці, дивлячись в білий екран монітору, і час від часу цокаючи по клавіатурі. За вікном жовті дерева на фоні сірого осіннього неба.
Що нового сталося за цей час в житті чоловіка?
Його життя, яке раніше було сповнене тривог і невизначеності, нарешті почало стабілізуватися. Він жив разом із Крістіною, і це дарувало йому відчуття спокою, якого давно не вистачало. Тепер було значно легше засинати, не боючись самотності чи нічних нападів тривоги. Хоч стресові моменти все ще виникали – як на роботі, так і в житті загалом – проте тепер він почувався сильнішим і впевненішим. У нього було відчуття, що, незважаючи на всі труднощі, він рухається вперед у своєму житті. Йому вдалося знайти баланс між роботою і особистим життям, і навіть в найважчі дні він знав, що поруч є хтось, хто розуміє і підтримує.
З Антоном вони залишалися дуже близькими. Часом навіть здалося, що їхня дружба зміцніла. Вони часто спілкувалися через відеодзвінки, і Арс ділився з ним своїми радощами та проблемами. Антон, хоча й був зайнятий навчанням, завжди знаходив час, щоб вислухати друга, підтримати чи просто обговорити чергову новину. Антон ділився фото та відео Ніченьки, який став ще гарнішим, пухнастішим та блискучим, а на фоні жовтого листя, чорний кіт виглядав просто неперевершено.
Арсен познайомив Антона з Крістіною, і вони, як не дивно, швидко знайшли спільну мову. Вона теж бачила в ньому справжнього друга для Арсена, і це лише посилило їхній зв’язок. Навіть під час переписок Антон залишався тією людиною, з якою Арс міг говорити відкрито і щиро. Той дім, який Антон дбайливо доглядав, все ще був наповнений приємними спогадами, і тепер завжди чекав їхнього чергового приїзду.
Арсен відчував особливу радість від того, що Антон залишався важливою частиною його життя. Вони не лише говорили про повсякденні справи, але й ділилися найглибшими думками та переживаннями. Арс завжди міг розраховувати на Антона, як і Антон на Арса.
Зараз, коли на дворі вже жовтень, Арсен з нетерпінням чекав на свою відпустку. У календарі було відзначено наступний тиждень, коли він планував відпочити і нарешті дозволити собі трохи свободи від роботи. За останній час він навчився цінувати себе і свою працю, тому тепер вмів правильно відпочивати, не почуваючись винним за це. Арсен і Крістіна вирішили, що під час цієї відпустки вони обов’язково поїдуть у те рідне для хлопця містечко. Вони планували залишитися там на два дні або хоча б на одну ніч. Не довго звісно.
***
І от Арсен знову збирає речі, але вже не сам як той раз. Крістіна вирішила що на ці два дні їм потрібно везти пів будинку з собою.
— Нам справді треба брати все це? — Арс глянув на величезний пакет з кухонним приладдям. — Це ж усього на два дні, а ми веземо пів будинку.
— Так, треба! — Крістіна засміялася, відкладаючи в сумку ще одну пару взуття. — Ми ж не знаємо, що там є, а що ні. А як дощ впаде, а я в одних туфлях!
Арсен закотив очі, але посміхнувся. Він звик до того, що Крістіна завжди намагається бути готовою до всього. Її організованість іноді дратувала, але водночас він знав, що це лише робило життя легшим.
— Добре, добре. Хоча, я впевнений, що у Антона там усе під контролем, — додав Арсен, зав'язуючи сумку.
Крістіна швидко підійшла до нього і, взявши його за руку, сказала:
— Ну от побачимо. Але я хочу, щоб ці дні були ідеальними. Тож краще мати все під рукою, ніж потім шкодувати, що щось забули.
З цими словами вони завантажили останню сумку в машину й вирушили в дорогу. Арсен за кермом, а Крістіна поруч, бадьоро щебетала про всі плани на ці два дні. Її енергія та ентузіазм заряджали і його. Вона була тим промінчиком світла, якого йому так бракувало в житті, і звідки в ній так багато енергії?
— Ти хвилюєшся? — запитала Крістіна, помітивши, як Арсен тихо замислився.
— Трохи, — відповів він, не відриваючи очей від дороги. — Не був там давно, цікаво, як все змінилося.
— Ну, побачимо. Можливо, все залишилося таким, як було, — вона легенько доторкнулася до його руки, і він відчув, як його серце трохи стишило своє хвилювання.
Коли вони під'їхали до того самого містечка, де знаходився рідний будинок, хлопця охопила хвиля спогадів. Вони повернули на знайому вуличку, і перед ними знову з'явився той самий будинок з акуратним подвір’ям. Арсен зупинив машину і на мить застиг, дивлячись на знайомі ворота.
— Він дійсно доглядає за всім, — сказав Арс, помітивши, що трава був скошена, клумби акуратно засаджені новими квітами, а дерева біля будинку ніби стали ще вищими. Антон завжди казав, що любить порядок, але побачити це вживу після такого довгого часу було особливим відчуттям.
Крістіна вийшла з машини і, вдихнувши свіже повітря, підняла брови:
— Тут справді гарно. Антон молодець. А яке свіже повітряяяя.
Арсен відчув, як у грудях затріпотіло. Спогади почали нахлинути, коли він переступив поріг двору. Ось тут вони з Антоном колись бігали, ось там стояла альтанка, де вони ховалися від дощу. Кожен куточок цього двору був наповнений приємними спогадами. Він ішов далі, і кожен крок на цьому подвір'ї ніби повертав його в минуле. Весь двір був доглянутий, і це дарувало йому відчуття тепла і вдячності до Антона за те, що він не дав місцю занедбати.
— Він завжди дбав про все, — прошепотів Арсен, усміхаючись. Його ноги самі вели його до дверей будинку.
Коли він відкрив двері й зайшов всередину, його вдарив знайомий запах деревини і старих меблів. Усе залишилося на своїх місцях: диван біля вікна, дерев'яний стіл у центрі кімнати, картини на стінах. Запах був таким самим, як тоді, коли він приїжджав сюди вперше. Відчуття ностальгії накотилося на нього хвилею. Його погляд зачепив кожен предмет, кожну деталь, яка зберегла частинку минулого.
Він стояв у холі, не в змозі поворухнутися, вдихаючи знайомі аромати, і кожен вдих ніби повертав його на кілька років назад.
— Ти в порядку? — запитала Крістіна, підходячи до нього і торкаючись його плеча.
— Так, — відповів він, ледве стримуючи посмішку. — Просто спогади.
Вони почали переносити речі, готувати невеликий перекус та збиралися на довгоочікувану зустріч.
***
Коли Крістіна й Арсен підійшли до будинку Антона, хвилювання, що наростало протягом усієї подорожі, досягло піку. Арс важко вдихнув і постукав у двері. Через кілька секунд двері відчинилися, і на порозі з'явився Антон. Він усміхнувся, побачивши Арса, і, не вагаючись, обійняв його міцно, так, ніби вони не бачилися роками.
— Боже, Арс! Скільки ж часу минуло! — Антон плескав його по спині, а потім відступив, глянувши на Крістіну. — О, ви напевне Крістіна, так?
Крістіна всміхнулася, простягаючи руку.
— Так, приємно познайомитися, Антоне. Арс багато про тебе розповідав.
Антон відповів теплим поглядом і потиснув їй руку.
— Нарешті зустрілися! Заходьте всередину, не стійте на порозі, — сказав він, запрошуючи їх увійти.
Будинок Антона був простим і затишним, наповненим теплом, яке вловлювалося з перших кроків. В коридорі Арсен почув знайомий тупіт чорних лапок, а потім виглянула знайома мордочка, Ніченька теж вийшла вітати гостей, впізнавши хто це. А за котиком прийшла манюня-Віка, яка здалася підросла за цей час. Батьки Антона, з радістю зустріли гостей, обійнявши хлопця, як завжди, і одразу запросили всіх до столу, де чекала вечеря.
— Ну що, як дорога? — поцікавилася Майя, розливаючи чай. — Ми вас так чекали!
Крістіна посміхнулася і, сівши за стіл, відповіла:
— Дорога була довга, але дуже приємна. Ми взагалі любимо подорожувати. І, до речі, у вас тут дуже затишно, – сказала вона, роздивляючись кухню.
Антон сів поруч із Арсом, їхні плечі трохи торкнулися, і це створило відчуття зв'язку, яке між ними ніколи не зникало.
Арса наче током пробило.
Вони говорили, сміялися, обговорювали останні новини, і атмосфера була настільки легкою, ніби час не змінював їхніх стосунків. Але, Антон ж розумний хлопчик, щоб не псувати йому стосунки з Крістіною, поводився як просто друг.
Пізніше, коли вечір добігав кінця, Крістіна здружилася з Майєю, обговорюючи домашні рецепти й різні жіночі справи, а Віка з цікавістю підслуховувала. Антон і Арс непомітно вийшли на вулицю. Вони опинилися біля тієї самої колисанки, де часто сиділи раніше. Антон, закуривши сигарету, відкинувся назад, дивлячись у небо.
— Ти знаєш, — промовив Антон, випускаючи дим, — усе так дивно. Раніше я думав, що ми будемо тут разом кожні вихідні. А тепер усе змінилося.
Арсен погладив кота, який скрутився в нього на колінах, і тихо посміхнувся.
— Так, час змінює все всіх, — тихо відповів Арс.
Антон, дивлячись на того, продовжив:
— То що тепер? Які у тебе плани на майбутнє?
Арс злегка сумно посміхнувся і глянув на Антона.
Арсен поглянув на Антона і злегка посміхнувся, спершу вагаючись із відповіддю. Його пальці нервово перебирали хутро кота, який дрімав на його колінах.
— Ну, я не знаю… — почав Арс, дивлячись на сад, що розчинявся у вечірньому сутінковому світлі. — Поки що все стабільно. Робота йде добре, ми з Крістіною плануємо подорож на зиму… Знаєш, наче все йде так, як і має бути.
Антон, затягнувшись сигаретою, уважно слухав, але у його погляді було щось невловиме, ніби всередині назрівало відчуття, що відповіді, які він отримує, зовсім не ті, на які він сподівався. Він сподівався на більше, сподівався почути щось інше, можливо, навіть те, що він боявся почути.
— Ну, а далі? Якісь більші плани є? — запитав Антон, наче прощупуючи грунт.
Арс відвів погляд. Його серце калатало сильніше. Він давно готувався до цієї розмови, але не очікував, що цей момент настільки виб'є його з колії. Поки вони мовчки сиділи, зі сторони будинку з'явилася Крістіна.
— Арс, пора вже їхати, — м’яко сказала вона, зупинившись на порозі. — Я вже попрощалася з твоєю мамою, — вона кинула погляд на Антона і посміхнулася, проте щось в її виразі обличчя ніби відчуло, що розмова між хлопцями ще не завершена.
— Зараз, Кріс. Ще хвилинка, — відповів Арсен і знову перевів погляд на Антона.
Крістіна злегка кивнула і пішла до машини, де її чекали батьки Антона. Вона легко вступила в розмову, посміхаючись і щось жваво обговорюючи, поки Арс і Антон залишалися на колисанці.
Арс зітхнув, зібравшись із силами. Він нахилився трохи ближче до Антона і тихо промовив:
— Слухай, я хотів тобі сказати... — голос Арсена став трохи хрипким від хвилювання. — Я збираюся зробити пропозицію Крістіні.
Антон завмер. Він опустив руку з сигаретою, дивлячись прямо на Арсена. Спочатку здалося, що він просто не почув, але кілька секунд потому його обличчя змінилося. Воно стало твердим, але в очах з’явилася тінь того болю, який він так ретельно приховував. Він втупився в землю, наче намагався віднайти якісь слова, які не звучали б надто жалюгідно.
— Пропозицію... — Антон тихо повторив, немов це слово не вписувалося в реальність його думок. Він повільно відвів погляд від Арсена, дивлячись на небо, яке вже затягнулося нічною темрявою.
Арс розумів, що цей момент знищив будь-які приховані надії Антона. І хоча він не сказав нічого вголос, його мовчання говорило більше, ніж могли б будь-які слова. Арсен відчув важкий тягар на серці, розуміючи, що його рішення змінить усе, що було між ними. Він відчував, як мовчазне розуміння заповнює простір між ними, ніби це був останній момент, коли вони були разом на цій хвилі.
— Я радий за тебе, — нарешті сказав Антон, але в його голосі було щось, що розбило серце Арса. Він спробував усміхнутися, але його очі видавали той глибокий біль, який він ніяк не міг приховати. – Запросите на весілля?
— Дякую, звісно що так, — відповів Арс, сам не вірячи, що ці слова зараз звучать так гірко.
Вони ще кілька секунд сиділи мовчки, поглядаючи то на сад, то на зірки, що ледь пробивались крізь темряву. Але нічого більше не залишалося сказати.
— Ну що ж, пора, — промовив Арсен, обережно знімаючи кота з колін. Він підвівся, і Антон, опустивши голову, швидко затушив сигарету, ховаючи будь-які сліди емоцій.
Крістіна, стоячи біля машини, привітно помахала рукою, покликавши свого хлопця. Він пройшов до неї, але, обернувшись на мить, побачив Антона, який стояв біля колисанки, спостерігаючи за ними, не маючи бажання бодай обняти свого «друга» на останок. Їхні погляди перетнулися востаннє, і у той момент Арс зрозумів, що цей епізод їхнього життя завершився назавжди.
Коли машина рушила, Арсен обернувся назад і побачив Антона, що залишився стояти на подвір'ї. Самотня постать на фоні темного вечірнього неба...
***
Арсен завжди був людиною, яка шукала відповідей на складні питання життя. Його зустріч з Антоном змінила все. Вони пройшли через багато — від безтурботних днів молодості до моментів, коли їхні серця, здавалося, билися в унісон, незважаючи на обставини. Антон став тим, хто розумів Арса без слів, приймав його з усіма сумнівами й почуттями. Але життя не стоїть на місці, і з часом Арсен знайшов поруч із собою Крістіну — ту, з якою він відчув спокій і впевненість у майбутньому. З кожним днем їхнє спільне життя приносило йому відчуття стабільності, хоча в минулому залишалися тіні тих, хто був йому по-справжньому дорогий.
Антон ніколи не говорив вголос про свої справжні почуття, але їхня дружба завжди мала глибший підтекст. І коли Арс наважився поділитися своїм рішенням зробити пропозицію Крістіні, цей момент став переломним. Усі ті незадані питання й нереалізовані надії раптом перетворилися на гіркоту, яку вони обидва відчули. Але час і вибір Арса свідчили про те, що іноді любов може бути непростою, вона змушує робити важкі рішення, навіть коли ці рішення розбивають серця.
Врешті-решт, кожна людина повинна знайти свій шлях. І для Арсена цей шлях був про те, щоб вибрати себе. Бути чесним з власними почуттями — це не завжди легкий вибір, але це єдиний спосіб жити справжнім життям. Любов — це не лише про романтику чи потяг, це про вибір, який ми робимо щодня. Іноді цей вибір приводить нас до когось нового, а іноді — залишає з тими, хто поруч. Найголовніше — зберігати вірність собі, навіть якщо це означає відпустити того, хто одного разу був найважливішим.
Любов — це ніжний баланс між бажанням бути з тим, кого ти любиш, і розумінням, що ти сам заслуговуєш на щастя. Важливо вибирати себе, навіть якщо це здається егоїстичним. Але справжня любов — це коли ти можеш поділитися своїм щастям з іншою людиною, не втрачаючи при цьому себе. Любити — це вміти сказати «так» власним почуттям, але також вміти зберегти місце для того, кого ти дійсно любиш.
***
Іноді любов між двома людьми настільки тиха, що інші не помічають її. Але в тиші серця вона живе, розкриваючись у кожному погляді, дотику чи спогаді. І навіть якщо ця любов не всім видима, для тих, хто її відчуває, вона справжня — незалежно від того, хто вони чи якого вони роду.
20/09/2024
