17:37:39. Він грубо відчинив холодильник і той, так само грубо, вдарив йому в очі, що безперестану боліли вже третій тиждень. Світло прямувало далі, подалі від нього та його квартири. Але втекли не всі – дехто залився за відклеєні шпалери, дехто встряг у масні фіранки й лиш невелика частка просочилася крізь напівпрозоре вікно та повисла у свіжому тумані.
Поки він мружився, а світло втікало, з холодильника викотився лимон. Гнила половина, пустота якої була прикрита синьою пліснявою на зрізі, оприснула його ноги соком та виплюнула кісточку.
17:37:40. Зараз весь його горизонт був звужений до однієї точки. До цієї, однієї з багатьох, кісточки, у яку він вклав стільки сподівань, яка мала сповнити його квартиру втраченим запахом того місця.
Він занурив її в ґрунт.
17:37:41. “Марно забруднені руки” – промайнула думка, бо те, що він шукав не виявилося там, де він його залишив. У жодному з вазонів не було того, за чим скоро прийдуть, а він вивернув геть усі. А якщо він цього не знайде, то в землі знайдуть його.
17:37:42. Замість трьох ударів серця, хтось тричі постукав у двері. Він не встиг покласти свою знахідку, як хтось безсоромно ввійшов.
17:37:43. Він так розчахнув двері, що приплюснув грудку землі до стіни. Досі по кутках можна було знайти землю, листки, гілля та уламки розбитих вазонів.
Одразу після удару дверей об стіну, він, уже не маючи змоги тримати себе на ногах, вдарився обличчям об підлогу. Він хотів би впасти ще далі – у непритомність. Але не міг і йому довелося, хоча не довго, втім, терпіти біль і дивитися закривавленими очима в грудки землі.
17:37:44. Йому здалося, що земля лежить не так. Хтось її чіпав.
Він обережно, аби не пошкодити коріння, занурив руки в ґрунт і одразу намацав щось гладеньке, пласке, гнучке.
Він так і застиг із рукою у вазоні, наче з кісточки проросла його правиця, а сам він – плід. Він не наважувався дістати це щось, бо у будь-якому разі це поклав хтось інший.
17:37:45. Досі брудними та тремтячими руками він тримав слухавку й зворохобленим голосом промовив: “Як уже приходили?”
17:37:46. Було відчуття, що у квартирі хтось є крім нього, але в зимовій темряві він не міг знати напевно, та йому було байдуже, бо це комусь доведеться мати справу з наслідками, а не йому. Вже не йому.
Він натиснув на спусковий гачок.
17:37:47. Кімнатою рознісся гуркіт від падіння його валіз.
Він полегшено вдихнув повні легені повітря, враз розфасувавши всі запахи: запах паперу та книг – зліва від нього, від стелажа, що був вкритий вечірніми променями, справа – аромат спецій, що в’ївся в кухонні меблі, без точного місцезнаходження – якийсь незнайомий йому гірко-солодкий, ледь вловимий запах.
Після такого довгого перебування там, раювання там – гостро відчувався брак деякої свіжості, що була тоді. “Не вистачає… цитрусових”.
17:37:48. Оббризкуючи кожен листочок, він рухався крізь цей, нарешті повернутий, запах. Ходив він довго, бо вродила не тільки та, одна з багатьох, кісточка, а геть усі.
Він щодня оглядав плоди, чекаючи, коли зможе зірвати одного з них. Й ось, у другому вазоні справа, сяяв стиглий лимон. Здавалося, що тільки він його торкнеться – плід одразу впаде в його простягнуту руку.
Але замість плоду в його долоню, шпарко стікши з плодоніжки, впала червона крапля й одразу зникла, ніби він був незначною перешкодою на її шляху додолу.
