(попереду спойлери до l’argent та jeanne dielman)
ідеальний даблфічер – той, що викриває неочікувану схожість. ідеальний даблфічер для l’argent (у назві якого в одне слово злились два) – це jeanne dielman, 23, quai du commerce, 1080 bruxelles (у назві якого слів не бракує). вкрай різні не тільки назви, два фільми сповнені відмінностями, що оточують спільну подію – раптовий, навіч невмотивований акт насильства.
обидва фільми підводять до схожої кульмінації зовсім різними шляхами. jeanne dielman, у стилі повоєнного реалізму, зображує все, але не встигає зобразити стільки, скільки 2 хвилини (з 83) l’argent. жанна дільман чистить картоплю, у той час як івон встигає вийти з в’язниці та знову вбити. вона – не змінюється протягом фільму, пасивно є, він – опускається все нижче, змінюється під тиском системи; вона – контролює кожну деталь, він – здається, не котролює вже нічого. крім того, більш полярні оптики уявити складно – молода шанталь акерман знімає свій перший “серйозний” фільм та роберт брессон, що зняв у 82 роки свій останній.
втім обидва герої за декілька хвилин до кінця фільму вбивають, залишаючи глядачів шокованими – у jeanne dielman скоріше неочікуваним перериванням монотонних трьох годин, у l’argent – своєю невиправданою жорстокістю. обидва герої міняють своє життя на гарантовану в’язницю – не тікають, навпаки, івон сам здається, жанна, відповідно до своєї пасивності – чекає неминучого, не згладжуючи його навіть вимитими руками.
на запитання, що можуть виникнути при перегляді цих жорстоких хвилин (чому жанна вбила саме цього клієнта, а не іншого? чому івон вбив тих, хто так добре до нього ставився?) фільми й герої підступно мовчать. ми бачимо приготування їжі, полірування взуття, вимкнення світла, ми бачимо увесь шлях донизу – підроблені купюри, смерть доньки, вбивство за вбивством, але крізь усе це ми не бачимо мотиву кульмінаційного насильства. ми бачимо лише беззмістовне вбивство.
але мовчання та беззмістовність може вказувати на щось важливе. славой жижек у pervert's guide to ideology назвав будь-яку насильницьку дію – знаком того, що існує щось таке, що неможливо виразити словами. “навіть найбрутальніше насильство – це акт означення певного символічного глухого кута”.
і як тут щось вимовити, якщо ти мовиш проти глобальної системи? жанна, жінка, має не тільки символічно, але й буквально виконувати роль madonna-whore, івон підпорядковується немилостливій логіці грошей та капіталістичної системи до самого низу, до рефлекторно-риторичного запитання “де гроші?”
обидва фільми схожі тим, що ми стаємо свідками мовчазного зламу абсолютно різних людей під вагою різних систем. систем всюдисущних, систем з яких не втекти ні вимовивши протест, ні занесши сокиру над головою.
я на letterboxd - aassshh
