***
Арсен приїхав додому, коли уже настав вечір. Час був близько п'ятої, і він опинився на порозі власної порожньої квартири, яка відразу ж здалася йому чужою і недружньою. Всі спогади про останні дні в рідному місті здавалися тепер далекою мрією, і холодна тиша квартири лише посилювала відчуття самотності. Арсен відчув, як біль у серці повернувся з новою силою.
Він увійшов, кидком кинув свої речі в куток і, не в змозі знайти в собі сил для того щоб їх розкласти на місце, просто сів на диван.
В кишені була та пачка сигарет, він не думав що йому знову захочеться відчути цей їдкий дим.
Арс крутив її в руках, та нарешті дістав одну. Вона пахла містом, де він залишив частину себе, і цей запах немов нагадував йому про Антона, про все, що сталося. Рука тримала сигарету, а погляд був спрямований у вікно, через яке видно було лише сіру пелену міського пейзажу.
Сигарета тліла, заповнюючи кімнату легким димом, Арс без емоційно дивився у вікно, згадував всі яскраві моменти, ігнорував повідомлення. За вікном уже й стемніло, і раптовий дзвінок в двері заставив його нарешті піднятися.
На порозі стояв Сєрьожа, як завжди сповнений енергії, і його усмішка наче заповнила простір теплом.
— Арс, ти вже тут! — вигукнув Сєрьожа, обійнявши друга. — З поверненням! Як ти?
Але щойно він відчув запах сигарет, на його обличчі з'явилося питання, що його турбувало.
— Ти що, куриш? — здивовано та дещо сердито запитав Сєрьожа.
Арсен опустив голову, намагаючись знайти слова.
— Як бачиш, – винувато відповів той.
— Ти ж повинен був відпочити, а не сильніше загнатися, – друг зайшов в квартиру, прямуючи зразу на кухню, і включаючи світло по дорозі.
– Я відпочив, чесно, – Арс закривши двері, пішов за ним. – І з людьми новими познайомився, – він став навпроти друга, і з очима повного смутку та безвихідності продовжив, – і натворив маленько справ не потрібних…
– Щось кримінальне? – Сєрьожа навіть налякався на секунду.
– Ні, але відносно Крістіни то так, – Арсен зробив глибокий вдих і почав розповідати.
Він розповідав про час, проведений з Антоном, про те, як кожна мить з ним була сповнена тепла і ніжності. Як вони сиділи в альтанці під зірками, про романтичні вечори, спільні жарти, і як в одну мить все змінилося. В голові в хлопця була каша, яку ніяк не розгребеш. Тепер курили вони двоє, Арсен з Сергієм, і пили міцну каву, думаючи як варто поступити далі.
Згодом речі Арса були розпаковані частково, завдяки старанням Сергія. Щоб вернути хлопця в звичайне русло справ, вони обговорювали останні події, сміялися і згадували старі часи. Сєрьожа намагався допомогти другу відчути себе краще, підтримуючи його в цей непростий період.
***
Субота. Довгоочікуваний вихідний день, який Арсен мав провести з Крістіною. Йому хотілося відволіктися від усіх думок і відчути хоча б на кілька годин звичний ритм життя. Він надіслав повідомлення Крістіні, що о 17:00 чекатиме її під під’їздом, попросивши зібратися гарно, адже їх чекав чудовий вечір: спочатку вечеря в ресторані, а потім квитки в театр – їхнє улюблене місце, де вони разом пережили безліч щасливих митей.
Замовивши столик у затишному ресторані, Арсен вирішив спробувати виглядати бездоганно: обрав строгий костюм, ідеально відпрасовану сорочку і краватку. Він уважно дивився на своє відображення у дзеркалі, намагаючись зібратися, але щось всередині не давало йому спокою. Відчуття сум'яття та внутрішньої боротьби заповнювали його думки.
Його серце було сповнене журби. Як це так? Ще вчора він був у рідному містечку, де, здається, мало не віддав усю свою душу Антону. І ось тепер йому треба бути з Крістіною. Арсен намагався зрозуміти, що відчуває. Він любив її, так? Вони разом вже стільки років, стільки пережили. Але тепер його думки все частіше поверталися до Антона — до того, як він дивився на нього під зорями, до тих моментів ніжності та близькості, які вони поділили. Той юнак подарував йому шанс знову повернутися в безтурботні та наївні роки.
Арсен сів на ліжко, задерши голову вгору і закривши очі, намагаючись відкинути всі зайві думки. Його думки переходили від одного до іншого: Антон, з його смішками і невимушеністю, і Крістіна — впевнена, ніжна, постійна частина його життя. Арсен відчував себе розірваним між двома світами. З одного боку, його тягнуло до Крістіни, з іншого боку, почуття до Антона так само були реальними, такими ж сильними.
“Як мені бути?” – думав Арсен, перебираючи в голові спогади про обох. Йому здавалося, що він перебуває на порозі нового етапу життя, але ніяк не може зробити вибір. Одне він знав точно: він не готовий втратити нікого з них.
Скільки він уже намагався розібратися в собі, і от уже майже вийшло все розкласти по поличках, але… Час, проведений з Антоном, наче перевернув усе з ніг на голову. Він все частіше думав про те, як було б добре бути поруч з ним, як тепло ставало на душі від однієї тільки думки про нього. Але Крістіна... Вона була його опорою. Вона була поруч, коли йому було найважче, підтримувала його у всьому.
Арсен видихнув, намагаючись заспокоїтись. Він зібрався, накинувши на плечі своє найкраще пальто, яке надавало йому впевненості. Тепер залишалося тільки під’їхати до Крістіни й знову стати тим, ким він був для неї завжди — її надійним та відданим хлопцем.
Арсен ще раз подивився в дзеркало і побачив там себе, чоловіка, який бореться з власними почуттями. Його очі відображали суміш тривоги і рішучості. Він знав, що вечір буде непростим, але все ж сподівався, що зможе знайти відповіді на свої запитання.
Коли настав час вирушати, Арсен кинув ключі від машини в кишеню пальто і вийшов на вулицю. Холодний вітер осіннього вечора обдув його обличчя, наче нагадуючи про те, як швидко все змінюється. Після короткого шляху містом він зупинився біля під’їзду Крістіни, виглядаючи її з машини.
Вона з’явилася через кілька хвилин — усміхнена, в гарній сукні, з безтурботною усмішкою на обличчі. Арсен вийшов з машини, привітно посміхнувшись їй, намагаючись заховати свої розгублені думки десь далеко.
— Привіт, красуне, — сказав він, обіймаючи Крістіну. — Ти сьогодні чудово виглядаєш.
— Дякую, ти теж, як завжди, на висоті, — відповіла вона, радісно зазирнувши йому в очі.
Вони обнялися, сіли в машину і вирушили до ресторану. По дорозі Крістіна розповідала щось веселе про свою роботу, про те, як пройшов її день. Але Арсен слухав неуважно. Він був то тут, поруч із нею, то його думки тікали далеко.
Спектакль у театрі промайнув непомітно. Арсен вибрав п’єсу, яка змогла на деякий час захопити його увагу та відволікти від важких роздумів. Сюжет був цікавий, актори чудово грали свої ролі, і навіть атмосфера театру, з його приглушеним світлом і тишею, де лише час від часу чулося потріскування дерев'яних крісел, створювала необхідний настрій. Під час вистави Арсу вдалося забути про свої тривоги, про Антона, про плутанину почуттів, що заповнювала його душу.
Коли п’єса закінчилася і завіса опустилася, Крістіна взяла його за руку, притиснувшись до нього з усмішкою.
— Як тобі? — запитала вона, коли вони виходили з театру.
— Дуже сподобалось. Вони були неймовірні, — відповів Арсен, посміхаючись і, дійсно, на цей момент відчуваючи полегшення. Хоча його розум все ще був перевантажений питаннями, він щиро радів, що Крістіна отримала задоволення від вечора.
Дорога до ресторану минула в спокійній бесіді про спектакль. Крістіна з ентузіазмом обговорювала улюблені моменти, Арсен слухав та ділився своїми думками, все більше поринаючи в атмосферу вечора і вертаючись до того як це було колись.
Коли вони увійшли в ресторан, їх чекав готовий столик біля великого вікна з чудовим видом на нічне місто. Арсен почувався щасливим, що зміг організувати цей вечір так, щоб він був ідеальним для Крістіни. Він замовив їх улюблені страви — легкі закуски, свіжі салати та італійську пасту, яку вони любили.
Поки вони сиділи за столом, світло від ламп здавалося таким теплим, затишним. Крістіна розповідала про роботу, про свої плани на майбутнє, про те, як мріяла про спільне життя з Арсом. Вона говорила про те, як їй хочеться з’їхатися, щоб кожен день прокидатися разом і створювати затишок в їхньому спільному домі. Арсен уважно слухав, відчуваючи, що вона щиро цього хоче. Його розум підказував, що це правильний крок, логічний продовження їх стосунків, але серце...
— Я багато думала про нас, — сказала Крістіна, граючись зі своєю склянкою червоного вина. — Думаю, нам вже пора робити серйозний крок. Я хочу бути з тобою. Більше часу, більше щоденних моментів разом.
Арсен зробив глибокий вдих і на мить затримав погляд на обличчі Крістіни. Вона виглядала щасливою, її очі сяяли очікуванням чогось важливого. Він знав, що для неї це все має величезне значення.
— Я теж так думаю, — нарешті промовив Арсен. Його голос був тихим, але впевненим. — Ми разом вже стільки років... Мабуть, дійсно пора. Але, – дівчина дещо насторожилася. – Давай такі речі буду пропонувати я, як твій вірний майбутній чоловік, – щиро усміхнувся він.
Крістіна зраділа його словам і відповіла теплою посмішкою:
— Я тільки за.
Після вечері вони ще трохи посиділи, смакуючи десерт і насолоджуючись легкими розмовами. Арсен все більше переконував себе, що це правильний крок. Він любив Крістіну, і, можливо, ці нові почуття до Антона — лише тимчасове замішання, викликане його особистими переживаннями і кризою.
Пізно ввечері вони поїхали до Арсенія додому. Він запропонував Крістіні залишитися на ніч, що стало для неї приємною несподіванкою. Вона сприйняла це як ще одну ознаку того, що їхні стосунки виходять на новий рівень.
Коли вони піднялися в квартиру, Арсен скинув пальто і, на диво, відчув якусь легкість. Він подивився на Крістіну, яка розглядала навколо все, ніби знову опинившись у новому просторі.
— Ти знаєш, — почав він, стоячи біля кухонного столу. — Я думав про це давно... Можливо, настав час поговорити про спільне життя? Я не хочу більше відкладати це рішення. Якщо ти згодна, давай з’їдемося?
Крістіна замовкла на кілька секунд, її очі засвітилися радістю, і вона підійшла до хлопця, обіймаючи його.
— Я згодна, — тихо сказала вона, притискаючись до нього. — Це найкраща новина за останні кілька місяців.
Вони обійнялися, і на мить йому здалося, що все йде так, як має бути. Можливо, він зможе знайти баланс між своїми почуттями.
***
Ранок почався як і завжди, коли Крістіна залишалася на ніч, проте цього разу все здавалося трохи інакшим, від неї квартира ніби залилася сонцем та світлом. Вона ще спала поруч, тихо вдихаючи повітря і злегка всміхаючись у сні. Арсен лежав у ліжку з широко розплющеними очима, вдивляючись у стелю.
Він повільно потягнувся за телефоном, намагаючись не розбудити Крістіну. Екран засвітився і він побачив кілька непрочитаних повідомлень від Антона. Серце на мить завмерло, а потім забилося швидше. Той писав, що вже скучає, відправив кілька фотографій Ніченьки, який, за словами Антона, виглядав так, ніби зовсім не помітив зміну господарів. Арсен усміхнувся, побачивши миле мордочко кота. Потім ще одне повідомлення від Антона: "Віка питає, коли ми знову поїдемо в парк. Сподіваюсь, скоро?". Це послання змусило Арса напружитися. В його голові знову виринали суперечливі емоції.
Він перевів погляд на сплячу Крістіну. Вона виглядала такою мирною і щасливою, ніби весь світ існував лише для неї. У цей момент Арсен відчув гостре відчуття провини, яке охопило його з голови до ніг. Як він може страждати через Антона, коли поруч з ним така чудова дівчина? Крістіна завжди була поряд, завжди підтримувала його, любила і мріяла про їхнє спільне майбутнє. Все вказувало на те, що їм судилося бути разом, що їхній наступний крок – це весілля і спільне життя.
І все ж… його думки поверталися до Антона.
Арсен нервово потягнувся до телефону знову, обмірковуючи, що відписати Антону. Він чесно написав: "В мене все добре, повертаюся по троху до звичної рутини». Він натиснув на кнопку "Відправити" і закрив очі, намагаючись приборкати тугу, яка охопила його серце.
Коли Кріс прокинулася, Арсен відклав телефон і усміхнувся їй. Вона була щаслива і схопилася, щоб приготувати сніданок. Арсен старався зробити все можливе, щоб залишатися присутнім в моменті з нею. Вони провели разом цілий день — ходили по магазинах, перевезли деякі її речі до його квартири, які на очах перетворювали сіру квартиру на якесь затишне місце.
Арсен все більше і більше переконувався, що це правильне рішення.
Під час обіду Крістіна раптом запитала:
– А де твій кіт? Я ж його не бачила сьогодні, – Арсен на мить завмер, не знаючи, як краще пояснити ситуацію, але потім відповів спокійно.
— Кіт зараз у мого нового друга Антона, я з ним познайомився там в містечку. Він чудово про нього піклується, та й коту краще буде, а то в цій квартирі ні побігати ні свіжого повітря, – на одному диханні відповів їй.
– Ааа, ну може і правильно, – погодилася вона.
– Вони з Вікою — це його сестра — запросили нас в парк якось, – продовжував Арс.
Крістіна задоволено кивнула і усміхнулася:
– Буде цікаво познайомитися з твоїм новим другом.
Так і пройшла їхня неділя. Крістіна вже почала вносити деякі зміни в їхню квартиру, розставляючи свої речі так, щоб додати ще більше затишку. Арсен підтримував її в цьому, але його думки все ще крутилися навколо тихих смс-повідомлень від Антона, навколо того, як все змінилося за ці кілька днів. І хоча він намагався переконати себе, що все під контролем, душа його все одно залишалася в замішанні.
