Роман

“У світі, оповитому темрявою, кровожерлива істота з боліт прагне підкорити життя своїй волі. Відважні герої з унікальними здібностями об’єднуються, щоб протистояти злу. Їхня боротьба сповнена небезпек, зрад і несподіваних союзників, де кожен крок може змінити долю світу.”

«Навіщо слова, коли серця гупотять у такт?.. Їх чути за тисячі кілометрів. Кожен вів свою партію, не знаходячи рідного доторку. “Lily Was Here”»

Сьогодні у нас невеличкий збірник цитат з книги «Дім для Дома». Але з бонусом.

Василь так і не знає скільки часу був зниклим безвісти – календарям, так само і годинникам, він більше не вірить...

– Гадаєш дід правду розповів? Про безодню. Куций знизав плечима. – Навіщо йому брехати? – Я маю на увазі – можливо він божевільний? – Не думаю. Тобто трішки божевільний, звісно. Як і ми з тобою, – Борідка подивився на Василя, – особливо ти...

Невдовзі вони стояли поруч з панельною дво-з-половиною-поверхівкою. Нераціональною виглядала не тільки кількість поверхів, але й той факт, що половинним був найнижчий з них. Подібний зразок зодчества де-інде викликав би подив, але посеред безмежного штучного...

Вперше за весь час перебування на дні протокар'єру, Василь прокинувся не від Голосу. Прислуховуючись до Сусідового кашлю неподалік, хлопець раптово згадав. Він боязко повернувся в бік Войцеха і від несподіванки навіть не помітив як опинився на ногах...

Чобіт і далі сповнювався чужої, недоброї волі, і Василь, хоча і стежив за ним одним оком, дотримувався все більшої і більшої відстані. Ленон залишався собою – за виключенням того, що помітно схуднув та втратив свою одвічну посмішку...

Ленона та Войцеха питати марно. Для першого час навряд чи колись існував, другий вперто продовжує ховатися за мовним бар'єром. Василь намагався навчити балканця кільком словам, але той лише відвертався та трусив головою, наче боявся встановлювати зв'язки з громадськістю...

Центр міста виглядав так, наче тут тривалий час точилися бої – залишки барикад, зруйновані стіни будинків і, придивившись, в очах перехожих можна було знайти залишки переляку. Не те що б місцеві конфлікти їх якимось чином обходили, але Василь вирішив, що краще буде поквапитись...

Останні два дні вони харчувалися виключно булкою з майонезом, і настрій у всіх був відповідний. Перш ніж заправляти вантажівку, Петро скликав рештки загону і недовго, але дуже заплутано пояснював, що оскільки вони не працюють, то мають платити за пальне всі разом.

Краї, якими вони тепер кочували, ставали все більш спустошені. Химерне плоскогір'я, що вже тривалий час спостерігалося ліворуч дороги, наблизилось, і виявилось, що це один нескінченний терикон...

Якщо історії решти Петрових наймитів схожі на Чоботову, то не дивно, що вони відмовчуються. А ще й випадок з тим повішеним, який – як би не опирався здоровий глузд! – повернувся до життя. І якщо скласти все до купи, то виходило...

Робота була важка, іноді аж надто важка, але Василю подобалося. Завдяки тому, що ніде не затримувались довше тижня, життя набуло особливого циганського шарму. Лише інколи, по ночах, коли не вдавалося швидко заснути, хлопець неабияк сумував.

Десь неподалік лунали голоси, які не давали спокійно спати. Василь перегорнувся на інший бік і хотів вкритися ковдрою з головою, але ніякої ковдри не було. Голоси, певно, вирішили цим скористатись і замість того, щоб зникнути, стали гучнішими. – ...Та ні, начебто живий.