Якось ми зі знайомою обговорювали наші улюблені книги, зокрема роман «Собор Паризької Богоматері». Мимоволі я «розігналась» і написала довгочит про Агнесу-Есмеральду, головну героїню. Так я надихнулась на наступні огляди персонажів. Якщо ви вже прочитали твір і вам хотілося б почути думки про героїв, то, сподіваюсь, вам сподобається. Буду рада почути реакцію у коментарях, а також подискутувати😅.
Я почну із Агнеси-Есмеральди. Поїхали!
Увага — спойлери!
Агнеса-Есмеральда настраждалась найбільше - вона наївна, адже їй лише 16, вона вірить, що знайде своїх батьків, добра, але її нема кому захистити. Вона легко довірюється Фебу, адже він єдиний в кого вона бачить захист. Її життя це суцільна драма, адже всі знущаються з неї через те, що вона циганка, хоча це правда лише наполовину, адже її мама була француженкою. Взагалі, коли почали розповідати історію Пакетти Шантфлері, я зрозуміла, що її донька це Агнеса-Есмеральда по фразі що в неї були чорні кучерики - я пам'ятаю як я скрикнула на цьому моменті, я була така здивована. І це знову ж таки такий абсурд, коли Агнесу-Есмеральду усі принижували за її ім'я, коли насправді в неї була любляча мати, і християнське ім'я - Агнеса. Але головна героїня все одно дуже страждала, адже її викрали цигани. І момент, коли починається спадання Агнеси-Есмеральди як персонажки - коли вона закохується у Феба - настільки, що вона буквально відмовилась від свого імені (пам'ятаю вона сказала що він може назвати її як хоче якщо йому не подобається її бусурменське ім'я), від мрії знайти батьків, тобто вона продала свою невинність, вона відмовилась від своєї ідентичності заради людини, якій на неї було абсолютно байдуже. Я просто хочу ридати, наскільки тут все жахливо. І найсумніше те, що Агнеса-Есмеральда так і не покидає своєї віри в нього - адже вона все ж таки вірить, що це її принц на білому коні, але насправді він на чорному - Феб несе в життя головної героїні лише розбрат і нещастя. Агнеса-Есмеральда кличе його і коли вона в тюрмі, і кличе по нього Квазімодо, щоб він його знайшов. Тут мені до речі дуже сподобалось, що і в Агнеси-Есмеральди теж є негативна риса, тим то вона і відрізняєьться від диснеєвских принцес - вона звинувачує Квазімодо, що він не привів Феба, хоча Квазімодо буквально врятував її, але вона все одно кличе Феба. Ну, і один з найбільш шалених моментів у книзі - коли Агнеса-Есмеральда, навіть після возз'єднання із давно втраченою матір'ю, на шибениці кличе не її, а Феба. ФЕБА!...Для неї він знову ж таки єдина надія, адже вона жила з думкою в голові, що лише Феб її врятує. Це настільки вкорінилось в її мозку, що вона кличе не ту, яка її народила, дала їй любов, тепло і ласку, а того, хто витріпав з неї всю її особистіть і всі хороші риси і зробив своєю рабинею (адже як вона сама казала, що навіть коли вона зістаріє, хай Феб дозволить їй чистити його взуття і цілувати його ноги). Це настільки страшно, куди може піти людина, в якої ніколи не було захисту і вона шукає його в неправильній людині, але лише за нього тримається, бо вона маленька дівчинка,яка хоче, щоб її казка втілилась в життя. Але вона не втілюється, бо це 'Собор Паризької Богоматері - твір із суворою реальністю. Це настільки абсурдно, повертаючись до сцени, де страчують Агнесу-Есмеральду, що вона кличе Феба, а не власну матір (вона здається померла коли її доньку забрали, але я думала, що хоча б в кінці Агнеса-Есмеральда довіриться тій, хто її так любить). Це настільки страшно, що головній героїні довелось вчиняти в такому жорстокому світі. Таке враження ніби можна взяти до прикладу Аврору і перенести її в світ "Собору Паризької Богоматері' і буде так само. Все життя Агнеси-Есмеральди - це суцільний абсурд: у неї є матір - але вона сирота; у неї християнське ім'я - але 'воно таке бусурманське' (як сказав Феб); вона просто танцівниця - але "вона відьма!"; вона невиння - але 'хай повісять ту відьму' (як сказав король Людовік 11). Її історія настільки трагічна, що я написала такий великий пост, адже я хочу, щоб люди знали, що вона не просто гарна циганка, а дівчина, яку ніхто не прийшов рятувати. І саме тому я пишу Агнеса-Есмеральда, а не просто Есмеральда, адже я хочу наголосити на іншому, доброму її житті, яке було сповнене любові і справедливості, і яке в неї відібрали, назвавши Есмеральдою, адже саме з цього моменту головна героїня втратила свою справжню ідентичніть і, на жаль, вона так і не змогла її собі повернути.
Дякую за увагу!
