Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку:
https://arkush.net/book/762
Раніше це мав би бути позитивний відгук, але ретельне перечитування книги через кілька років змінило ситуацію.
Книга починається з того, що головна героїня обрала просто таки пекельну професію: вона – дитячий психолог. Цікаво спостерігати, як вона намагається знайти підхід до дуже проблемних дітей. Та ще цікавіше, що людина з такою серйозною професією сама мала сповнене пригод дитинство й зовсім не була слухняною та зразковою дитиною.
Але ось те, що психолог критикує і засуджує захоплення хлопця гаджетами – це, на мій погляд, не дуже вдалий підхід. Значно ефективніше зацікавити чимось із реального світу й допомогти йому самому прийти до правильних висновків. Бо оці нарікання дорослих: "А ось ми в твоєму віці такою дурнею не займалися!" швидше спонукають дітей на зло продовжувати небажану для батьків діяльність.
Що найбільше не сподобалося, так це цитати з кацапських пісень, які в цьому творі наче лайно серед фіалок: здебільшого все так гарно, але росіянським духом таки тхне. Зараз на таке вже не вдається заплющувати очі, як багато років тому.
Обкладинка, теги й анотація свідчать про те, що це позитивна книга про дитинство і пригоди. Одначе деякі епізоди (особливо якщо їх розписати детально) куди більше пасують для моторошного трилера з віковим обмеженням. Наприклад вбивство небезпечного собаки дитиною й обурлива безкарна безвідповідальність господарів стосовно тварини. І пса шкода, бо тварина не винна, що господарі вилупки, і в дитини була б травма психіки, якби їй довелося відбиватися від розлюченого пса сокирою. Також не сподобалося, як місцеві сільські злочинці, яких теж, звісно що, не настигла кримінальна відповідальність за скоєне, отруїли козла, що належав психічно хворій людині, а власника тварини побили.
Взагалі дитинство у дівчинки веселе, сповнено пригод і різних вуличних ігор. Зокрема здивувала гра в таборі з репетицією атомного вибуху. (Трохи нагадує те, як кацапи зараз вчать дітей рити окопи.) Хоча захоплення дітей доволі дивною грою можна зрозуміти, адже в такому віці зазвичай ще не замислюються про щось серйозне.
Найбільше сподобалися оригінальні й епічні витівки Каті та її друга Вані. Власне заради цього і варто було прочитати книгу.
Дружба з хлопцями в Каті традиційно починається з ворожнечі що якось безглуздо і одноманітно.
Дуже неправдоподібний збіг, що вона зустріла хлопця з табору через багато років на практиці. В табір з'їжджаються діти не з одного села, а з усієї України, тож ймовірність такої зустрічі один до кількох мільйонів.
Жанри обрані неправильно, адже втулена ще й містика у вигляді вміння передбачати майбутнє бабусею.
І ця мудра бабця, яка володіє магічними здібностями, критикує сільських попів, одначе Києво-печерська лавра, яка в дев'яностих роках точно належить московському патріархату, цілком викликає в неї довіру. В бабці взагалі кумедне трактування релігії, особливо коли вона божою матір'ю лякає онучку.
Абсолютно не зрозуміло, за що Катіна бабуся незлюбила нового зятя: в книзі він жодного разу не проявив себе з негативного боку. Таке враження, що стосунки тещі та зятя в творах і серіалах ніколи не можуть вийти за межі відповідних не надто смішних анекдотів.
Стиль написання.
Оповідь у манері дитячої книжки, в простому розмовному стилі, що з одного боку надає твору більшої реалістичності і робить його дійсно схожим на переказ спогадів з дитинства. Часом пояснюються надто елементарні речі про життя в срср, наче ніхто з читачів не читав нічого на цю тему й не мав батьків, дідусів та бабусь, які застали ті жахливі часи.
Книга була б цікавішою, якби найбільш епічні пригоди описувалися дещо детальніше, адже стислий перелік усього, що відбувалося – не надто вдалий літературний хід.
Присутні також помилки:
"інкрЕмінувалав баба йому"
"очі баби треба було бачити – як дві фари від Мерседеса вночі: свЯтяться і страшно."
"атрАфувався"
"Древній, як мир" (якби ж то людство споконвіку жило в мирі!)
Слава ЗСУ і нехай будь-які сліди зросійщення якнайшвидше зникнуть з української культури.
