Оскільки в нас щодня День Знищення клятого кацапа, то не залежно від вражень, які справить на вас цей допис, не забуваймо донатити на ЗСУ. Якщо після прочитання блогу ви вдастеся до нещадного лихослів'я та прокльонів, то дуже зручно однією рукою катувати мою ляльку вуду, а іншою - чистити карму, допомагаючи нашим військовим.
***
Хоча жанр любовних романів добряче себе дискредитував, та на мій погляд, проблема полягає не тільки у засиллі примітивних любовних романів у чистому вигляді, але й у жахливо написаних любовних лініях, які пхаються в більшість інших жанрів. Тому твори з любовними лініями теж можна частково віднести до любовного жанру.
Чому для критики обрано саме любовний жанр?
- Жахливо написані любовні романи набули страхітливого у своїх масштабах поширення і, мов кацапи, окупували значну частину літературного простору.
- На вершині популярності опиняється, зазвичай, те, що не тоне. Внаслідок цього у людей складається відповідне враження про цей жанр. Також автори-початківці, що прагнуть популярності, нерідко починають наслідувати творчість відомих авторів, внаслідок чого відбувається ще більше розповсюдження шкідливих кліше з любовних романів.
Тут можна було б стверджувати, що пропозицію породжує попит. Одначе, якби більшість людей була наділена високим інтелектом і хоча б мінімальним набором необхідних позитивних моральних якостей, то ми б усі зараз мешкали б в утопії, а не під гудіння шахедів виносили б на смітник кацапську макулатуру.
- Реклама таких відходів літературної життєдіяльності лізе з усіх шпарин і потрапляє на очі навіть тим людям, які зовсім не хочуть це бачити. Відповідно, читачам важче відкопати в цьому коричневому потоці ті майже міфічні нормальні любовні романи, а інколи й навіть твори інших жанрів. На першій сторінці і в топі продажів любовні романи переважають на деяких занепадницьких літературних сайтах, наприклад таких, як сумнозвісний сайт кольору геморагічних слизових оболонок.
- Шкідливі ідеї в любовних романах чинять негативний вплив на дітей, підлітків і осіб, які легко піддаються зовнішньому впливу, не мають сталого світогляду і добре розвиненого критичного мислення.
Заводить стосунки більшість людей, тому ймовірність негативного впливу таки трохи вища, порівняно з впливом шкідливих ідей в інших жанрах, адже мало хто в реальному житті розслідуватиме злочини чи битиметься без зброї одразу з десятьма супротивниками. Але це аж ніяк не означає, що в інших жанрах автори можуть плодити нісенітниці та поширювати шкідливі ідеї, й цього ніхто не помітить.
Звісно позитивний чи негативний влив літератури на реальне життя доволі відносний, але книги роблять внесок у загальне інформаційне середовище навколо людини і у певних випадках можуть спонукати до відповідних рішень.
***
За рівнем в поганому сенсі жахливості любовний жанр можна приблизно класифікувати наступним чином:
1. Твори, яких в адекватному цивілізованому суспільстві ніколи б не мало існувати. У пробите дно літературного занепаду без уґаву стукають конвеєрні "шедеври" з наведеними нижче рисами.
- Явне позитивне висвітлення таких явищ, як:
а). Насильство (буває економічне, психологічне, сексуальне і фізичне)
б). Педофілія
в). Торгівля людьми
- Головна героїня добровільно продає сама себе якомусь черговому страшенно заможному владному психопату
- Сценарії усіх кацапських мелодрам
- Усіляка випадкова вагітність, як засіб для головної героїні стати фінансованим інкубатором для чергового грошовитого психопата.
- Явна порнографія.
- Дуже виразна пропаганда зацикленості на багатстві та зовнішності.
- Інша відверта маячня, що нерідко лізе надживучими гельмінтами з клоаки кольору запалених слизових оболонок, кацапських літ. сайтів і подібних місць.
Збоченість любовної лінії тут зовсім очевидна навіть для прихильників жанру, які хоч трохи здатні адекватно проаналізувати прочитане.
2. Любовні романи та невдало прописані любовні лінії в інших жанрах, де присутні не настільки явні жахіття, як педофілія і пропаганда насильства. Це усі ці закоханості з першого погляду чи з першої ворожнечі, зловживання еротикою, нерозв'язані конфлікти між головними героями, які неминуче призводять до хепіенду, пропаганда розмноження й решта всього, що не виглядає настільки явно жахливим, як "шедеври" з п. 1.
3. Твори зі стерпними любовними лініями, значно рідше любовні романи у чистому вигляді.
***
Далі по пунктах про те, які шкідливі ідеї та кліше часто присутні у любовному жанрі.
***
1. Нехтування нормальним спілкуванням персонажів між собою. Взагалі, невміння спілкуватися – одна з глобальних проблем людства.
У СЛР дуже часто вище нормального спілкування між людьми ставиться зацикленість на зовнішності, грошах, примітивних інстинктах або таємнича "спорідненість душ", що пояснюється якоюсь магічною магією, аби автору не довелося зайвий раз напружуватись і як слід продумувати любовну лінію.
Це насправді дуже складно прописати нормальні стосунки, щоб все виглядало психологічно правдоподібно, адекватно та ще й не нудно. І тут на допомогу невмілим авторам приходять ідіотські кліше та картонні шаблони персонажів. Усе це безбожно цупиться з СЛР інших авторів (і дуже часто це навіть не класичні твори), внаслідок чого новіші твори вироджуються, наче кацапня, і стають лише ще гіршими за твори-попередники.
Коли між персонажами відсутня успішна комунікація, то їхні стосунки виглядають штучними, абсурдними й закріплюють у читачів хибне уявлення про нормальне спілкування і нормальні стосунки.
2. У багатьох любовних романах відбувається позитивне висвітлення звичаїв кацапоскрєпної сім'ї. (Це не означає, що згадані нижче пункти характерні лише оркам, але те, що схвалюється в них, явно до добра не доводить.)
- Поширення шкідливого стереотипу про перевиховання психопатів, злочинців, домашніх тиранів, наркоманів і подібних неприємних особистостей.
Наприклад психопати не перевиховуються від слова зовсім за визначенням.
Хто такі психопати?
"Геть позбавлені совісті та співчуття, вони беруть що хочуть та роблять те, що їм подобається, порушуючи при цьому суспільні норми та правила без найменшого почуття провини та жалю."(Роберт Д. Хейр "Позбавлені совісті. Моторошний світ психопатів серед нас.")
Якщо в людини нема співчуття, нема совісті і нема почуття провини, то вона не відчуває внутрішню потребу виправитись. Зате психопати настільки професійні брехуни, що здатні легко вдавати, ніби виправились, якщо це їм вигідно. Але коли їм стане вигідно чи просто захочеться, вони знову скоять злочин.
- Романтизація психопатів, тиранів, злочинців і печерної ідеології поклоніння найсильнішому та найбагатшому вилупку. При цьому якщо в житті головної героїні раптом трапляється нормальний звичайний чоловік, то його зумисне виставляють нудним безхребетним тюхтієм.
- Нормалізація різних видів насильства.
Ось скільки випадків домашнього насилля фіксувалося в Україні за різні роки:
Проблема з насиллям доволі поширена. А деякі СЛР зображують сімейне насилля, як нормальне неуникне явище, а не як злочин, внаслідок чого в суспільстві формується хибне уявлення про такий тип злочинів, що своєю чергою може навіть сприяти прийняттю законів, як, наприклад, в росії, де орки в 2017-у році декриміналізували деякі випадки домашнього насильства.
А в деяких книгах-взірцях занепаду здорового глузду головна героїня, під час сцени сексуального насильства над нею, лише для проформи опирається, а подумки навіть рада, що її ґвалтує якийсь владний тиран.
- Пропаганда бездумного розмноження. Ох вже це славнозвісне кацапське "баби єщьо наражают". Тобто закріплення ідеології, що люди – це лише корисний ресурс, тож розмноження абсолютно доречне за будь-яких умов. Навіть якщо ті діти босі та голодні, а батьки безпросвітно пиячать. Таким чином у багатодітній сім'ї пияків виростають злочинці чи люди з купою психологічних проблем, одначе, як це заведено в русні, треба брати кількістю, а не якістю.
Ще чим шкідлива пропаганда розмноження, так це тим, що не надто інтелектуально розвинена частина населення, якій легко щось навіяти ззовні, починає вважати, що завести дітей – це апогей щастя і єдина вагома мета в житті, просто тому, що так всі кажуть. Але на практиці все часто виявляється далеко не так чудово. І потім батьки забезпечують своїм нащадкам "щасливе" дитинство, горлаючи на них, що ті їм зіпсували все життя.
- Пропаганда дітонародження навіть від ґвалтівників. Тобто якщо жертва насилля навіть подумає в бік аборту, це засуджуватиметься у деяких ЛР значно більше, ніж саме насильство чи діяльність найжорстокіших маніяків.
"Близько половини серійних ґвалтівників чи ґвалтівників-рецидивістів є психопатами."(Роберт Д. Хейр "Позбавлені совісті. Моторошний світ психопатів серед нас.")
Психопатія може передаватися спадково:
"кількість психопатів повинна зростати, просто тому, що ті, будучи нерозбірливими у сексуальних зв'язках, народжують багато дітей, які можуть отримати у спадок схильність до психопатії."(Роберт Д. Хейр "Позбавлені совісті. Моторошний світ психопатів серед нас.")
Висновок наче очевидний: так потроху формується нація свинособачих вилупків.
Окрім того, матір запросто може зненавидіти свою дитину, яка нагадуватиме про травматичні події минулого. І такій дитині теж навряд чи загрожуватиме світле майбутнє і здорова психіка.
- Висвітлення безправності жінки, як нормального положення речей. (Це взагалі невід'ємна частина кацапської недокультури - пропагувати пригноблення одними людьми інших, ворожнечі та дискримінації за будь-якими ознаками). Любовні романи, де головна героїня абсолютно нічого не робить і її то продають, то програють у карти – це окремий взірець літературного занепаду. І ні, це мракобісся ніяк не засуджується і закінчується хепіендом.
- Внаслідок таких горе-опусів відбувається закріплення серед жіночої половини населення безвідповідальності за власне життя та майбутнє, небажання вчитися та працювати, а також світогляду нахлібницької пасивності, коли всім має заправляти чоловік, а жінка без чоловіка, сім'ї, дітей якась неповноцінна. Це просто таки рай для шлюбних аферистів, які радо візьмуть на себе найважчі справи, пов'язані з чужим майном, аби потім якомога більше відсудити під час розлучення. Обов'язкове офіційне оформлення шлюбу – теж може бути пасткою з тією ж метою. А тим часом в СЛР часто якась чергова притрушена гг: "Він так наполягає на шлюбі! Як же сильно він мене кохає!"
- Тяжка жіноча доля – кліше, що подається, як норма життя. Головна героїня сильна ж – най її хоч гуртом ґвалтують, вона ж усе витримає. Тому відбувається поширення думки, що страждання є нормою, з якою не потрібно боротися.
- Романтизація страждань. Трикутник Карпмана у стосунках подається, як норма. Персонажі ніц не роблять зі своїми проблемами, вони лише кохають і страждають, страждають і кохають. Ну а психологи – то взагалі для слабкодухих невдах!
- Позитивне висвітлення соціальної, вікової чи іншої нерівності у стосунках, внаслідок чого, одна людина здатна легко пригноблювати іншу, навіть якщо у книзі раптом великодушно зволила не користуватися цією можливістю.
Оскільки кацапи застрягли в печерних часах за своїм рівнем розвитку, то в них дуже цінується на всіх рівнях життя ця мерзенна політика добровільно-примусового підкорення та пригноблення.
- Поширення примітивного світогляду з зацикленістю персонажів на шматті дорогих брендів і утриманства головної героїні на шиї якогось олігарха-тирана-збоченця. Нащо шукати нормальну роботу?! Можна ж заробляти тим, чим обдарувала природа і пластичний хірург! Відповідно це нав'язує образ успішної "порядної хвойди", що продалася задорого якомусь заможному типу; і успішного чоловіка, за яким бігають пустоголові дівки.
Зацикленість на матеріальному і зовнішньому, також притаманна кацапам (жадібні росіянки радо шлють своїх нікчемних чоловіків на війну, щоб отримати виплати за смерть), нарцисам та психопатам, які емоційно кастровані й просто неспроможні оцінити духовну красу.
Зацикленість на матеріальному і зовнішньому перетворює життя персонажів на безглузду виставу з однотипним примітивним сценарієм. Дуже складно описати справжні почуття, але дуже легко описати дарування квітів, бали, випускні, святкування усіляких річниць у дорогих ресторанах і подібне. Відповідно кохання і в реальності починають міряти ціною подарунків і помпезністю весілля.
- Пропаганда єдино можливої життєвої програми: стосунки, діти, сім'я. Оце кохання з 1-го погляду, демонізація самотності, соціальний тиск у цьому напрямі, як позитивне явище. І в результаті стає непопулярним думати власною головою Люди живуть, як біороботи. У творі А. Химерного "Сибірський блюз" на конкурсі кіберпанку це було вдало проілюстровано. Там андроїда для збоченців, який мав людську свідомість, запрограмували так, що він "закохувався" у 1-го чоловіка, якого бачив. (Література таки потребує більше подібної сатири, бо її з більшою ймовірністю читатиме хоч хтось, на відміну від цього мого нескінченного нудного допису.)
Посилання на "Сибірський блюз" Андрія Химерного:
3. Оця ненависть що переростає в кохання, це наче щось на кшталт насадженого ззовні самонасильства, коли у давнину силоміць видавали жінок заміж і ті нещасні, аби якось пристосуватися до того нікчемного життя, змушували себе "полюбити" хмиря, якому їх продали. Те ж стосується усіх цих фіктивних шлюбів, соулмейтів та істинних пар, особливо коли персонажі спершу ненавидять одне одного, але мусять пристосовуватись до жаских обставин, волею яких їх запхано, мов павуків до банки, де вибір невеликий: або хтось когось зжере, або щоб цього не сталося, доведеться апелювати до інстинкту розмноження. Вимушені обставини – навіювання собі якихось почуттів до людини, з якою спершу не хотілося спілкуватись, а то й взагалі були якісь конфлікти, – це насправді виглядає жахливо, якщо над цим замислитись. Є ознакою дуже нездорових стосунків оця вимушеність спілкування майбутньої пари, мерзенна романтизація безвиході, коли персонажі спершу не хочуть, але мусять проводити час разом. Насилля обставин звело їх докупи й вони мусять... Просто тому, що автор так захотів.
Така пасивність персонажів у стосунках, яка чомусь у книгах приводить до хепіенду, також шкідлива. Тобто вони не йдуть всупереч обставинам до кінця і не розривають спілкування з людиною, яка їм не подобається, а навпаки підкоряються цим обставинам і починають вишукувати в болоті безвиході щось позитивне, замість того, аби добровільно обирати, з ким спілкуватись.
Також нерідко відбувається штучне накручування драми і прописування недолугих конфліктів там, де в цьому немає жодного сенсу для ідейного наповнення твору. Особливо жахливий і нутроворотний ефект це справляє тоді, коли персонажі не знаходять спільну мову вже з першої хвилини знайомства, поводяться, як психовані довбограї, конфліктуючи на рівному місці, (рідше через якісь вагомі причини), а потім відбувається виникнення "великого кохання" теж тупо на рівному місці. Тут хочеться запропонувати усім авторам, які пишуть таке неподобство і не помічають в цьому нічого поганого, наступну просту вправу. Пригадати зі свого реального життя людину, яка жахливо вибісила з перших хвилин спілкування. І вигадати про себе і цю людину любовний фанфік з хепіендом. Але не ООС, а так, щоб бісячий пришелепок поводився максимально наближено до того, як у реальності. І потім варто ретельно задокументувати свої враження від цього фанфіка. Бо коли дистанція між автором і персонажами надто велика, автор не завжди може помітити, яка абсурдна і психологічно неправдоподібна маячня вийшла в результаті.
4. Прославляння ницих інстинктів, замість високих почуттів.
Кохання чомусь часто плутають з проявами інстинкту розмноження чи банальною хтивістю.
Штучний хепіенд в багатьох СЛР – це відверта сцена чи вагітність, навіть якщо воно не ліпиться з усім, що було до цього (насильство, конфлікти, нездатність головних героїв і 5 хв. поговорити, аби не повбивати одне одного) і виглядає радше, як незапланований горор.
Деякі книги порнографічністю описів майже не поступаються відповідному відео-контенту.
Ось стаття про шкідливість порнографії:
https://sexology.org.ua/vpliv-pornografii-na-formuvannya-osobistosti/
Звісно, книга нездатна завдати психіці такої шкоди, як відеоконтент, але теж викликає огиду. Межа між еротикою і порнографією дуже тонка і невиразна. Але якщо відверта сцена сконцентрована на описах хто, кому і куди, а не на емоціях персонажів, а також не несе жодного сенсу для сюжету і не несе жодного сенсу для відповідної ЦА окрім як "О, божечки-сороконожечки! Нарешті вони переспали знову!", то це той самий контент для вуаєристів, що не викликає нічого, окрім міркувань про збоченість людства.
Процес злягання часто сакралізують у любовному жанрі, внаслідок чого в неповнолітніх читачів (так, не існує таких вікових обмежень, які б не вдалося б обійти) виникає ще більша цікавість до всього, що їм ще зарано випробовувати на практиці.
Об'єктивація персонажів теж не робить честі цьому жанру. У деяких "шедеврах" головний герой настільки примітивний і картонний, що прутню приділено більше уваги, ніж його власнику. Описи ідеальної зовнішності здатні довести особливо вразливих, не обтяжених інтелектом школярів та школярок до дисморфофобії.
Взагалі, збоченість людської натури – то окрема і дуже розлога тема. Поглиблюють безодню занепаду моралі в літературі автори, які пишуть порнографію, у позитивному світлі виставляють небезпечні для життя і здоров'я збочення, романтизують і нормалізують проституцію, усі ці подружні зради (якщо стосункам амба, то можна ж просто поговорити про це і мирно розійтися, перш ніж заводити нові. Але ж так же не цікаво), оргії, "стосунки" з усіма підряд...
Доволі часто твори сучасного любовного жанру тяжіють до одного з двох варіантів крайнощів: або персонажі мусять до кінця своїх днів прожити у "щасливому" шлюбі і намагатися зберегти стосунки, навіть якщо це неможливо, або навпаки у персонажів немає жодних моральних принципів і вони сплять з усім, що рухається, в угоду примітивним інстинктам. У першому випадку люди псують собі все життя, адже далеко не всі стосунки можливо зберегти, а у другому випадку зростає ризик розповсюдження хвороб, що передаються статевим шляхом.
5. Орвелівська новомова у всій красі або коли особисте життя насправді публічне.
- В любовному жанрі гг дуже часто сам не може визначитись, що робити і чи варто їй або йому заводити з кимось стосунки. Ну от не працює в людини власна голова, бо це ж треба самостійно подумати, самостійно ухвалити правильне рішення, яке матиме якісь наслідки, за які потім доведеться нести відповідальність. І тут на поміч спішить перечіпаючись картонне кліше "найкраща подружка, досвідчена хвойда", або ще хтось із друзів чи родичів, у кого ніколи немає ніяких важливих справ і власного особистого життя, окрім як розповідати гг, що тому робити. Обов'язково хтось має виконувати функцію мудрого порадника. Бо гг ж часто і сам не знає, чого хоче. Звісно, вдалі стосунки ж так і починаються: "Ну раз Вася сказав, ну шо ж, тоді треба погоджуватись." Але ж не Вася потім вигрібатиме наслідки...
Також, обговорення позаочі з кимось стосунків з важливою людиною – це мерзенна річ. І це з самого початку ілюструє низький рівень довіри у майбутній парі та невміння і небажання спілкуватися одне з одним. Такі ситуації мали б розв'язуватися шляхом діалогу між людьми, які планують стосунки або мають у стосунках певні проблеми. Або ж це має вирішуватись на прийомі у психолога.
Але це шкідливий рояль у кущах, що випадкова людина з оточення зможе дати правильну пораду, замість зашкодити ще більше, як би це могло б бути у реальності. А якщо мова про одностатеві стосунки, то навіть хтось з найближчих родичів чи друзів може зовсім не оцінити раптовий камінгаут, що в реальності могло б мати вельми погані наслідки внаслідок високого рівня гомофобії у суспільстві.
Взагалі, люди часто бісяться, коли їм намагаються продемонструвати щось, до чого вони разом зі своїм обмеженим світоглядом зовсім не готові, особливо коли на захист своєї позиції в них немає ніяких переконливих аргументів, як наприклад у випадку з прихильниками гомофобної ідеології, які не спроможні її логічно обґрунтувати.
- Соціальний тиск, подається, як позитивне явище. Хто відмінний від стада, того цькують чи уникають.
Внаслідок позитивного висвітлення звичаїв ексгібіціонізму особистого життя відбувається насаджування згаданих нижче шкідливих ідей:..
Популярність серед протилежної статі – це немов якесь мегадосягнення, що визначає у суспільстві статус та цінність людини.
Пара – це як гарна річ, трофей, аксесуар, який варто демонструвати на публіці.
Сім'я, діти – це обов'язкова життєва програма, яку усі без вийнятку мусять реалізувати.
Іноді це суспільне божевілля доходить до такого абсурду, що починається обговорення позаочі бажаних і небажаних анатомо-фізіологічних параметрів репродуктивної системи протилежної статі.
6. Ідеалізація усього, що пов'язано зі стосунками, пропаганда стосунків, шлюбу, розмноження, як єдиної, надзвичайно важливої та досконалої життєвої програми. Занадто неправдоподібно ідеальні персонажі або занадто нереалістична поведінка персонажів за певних умов теж лише збільшує у свідомості читачів прірву між книгою і дійсністю. Та навіть та ж ідеалізація любовних стосунків і хепіенди там, де б в житті було місце лише для страшної трагедії, теж не йдуть на користь світогляду неповнолітніх та легконавіюваних читачів.
Невиправдана ідеалізація того, що існує в реальності, це значно шкідливіший вид ескапізму, ніж фентезі чи фантастика. Наприклад, психологи стверджують, що стосунки з нарцисами або психопатами попервах здаються аж занадто ідеальними.
У результаті всього цього, люди часто не готові до типових труднощів, з якими можна нерідко зіткнутися в особистому житті і помилково вважають, якщо пересплять чи заведуть дитину, то стосунки одразу налагодяться.
7. Позитивне висвітлення самогубства внаслідок нещасливого кохання. У деяких творах (навіть на Аркуші таких траплялося щонайменше 2) хтось із гг самовбивається в пику людині, яка її чи його не любить чи взагалі назло усьому надто жорстокому світові.
Хтось із психічними розладами може повторити дії персонажа. Звісно, впливу однієї лише книги замало, одначе з таких дрібниць і складається загальний вплив оточуючої інформації на індивіда, який живе у світі, де пропагується усе згадане в списку основних вад любовного жанру...
8. Гра автора на нарцисизмі читачів, коли гг страшенно особливий чи особлива, що аж лячно. Цим, до речі, грішать і жанри, навіть де немає любовної лінії. Але якщо Мері Сью (Марті Сью) з інших жанрів хоча б наділені якимись цікавими й корисними вміннями, то в любовному жанрі окрім анатомо-фізіологічних параметрів і кількох відносно позитивних рис характеру вони нічим більше не можуть похвалитися. Інколи ця "особливість" гг взагалі виникає на рівному місці, мовляв, от була звичайна, нічим непримітна дівчина, аж раптом за нею починають табунами бігати мільярдери чи йому на шию починають вішатися найнеприступніші красуні.
9. Алкоголізм, як рушійна сила розвитку стосунків.
Про шкідливість алкоголізму наче усі чули ще у школі на уроках ОБЖ чи Основах здоров'я, одначе це явище настільки нормалізували у суспільстві, що інколи навіть у певних спільнотах починається цькування тих, хто не вживає алкоголь.
У любовному жанрі часом описують типову ситуацію, коли персонажі не здатні просто поговорити. А от під впливом алкоголю вони можуть і поцілуватися, і переспати, що у творах далеко не завжди призводить до негативних наслідків. Але персонажі в результаті і не долають комунікативний бар'єр у нормальний спосіб, і є значний ризик, що на старості зіп'ються та повбивають одне одного.
10. У більшості ЛР немає жодного навантаження на мислення і логіку. Психологічна правдоподібність теж часом стає рудиментом в цій нескінченній еволюції виродження жанру.
У якісних творах має бути баланс між логікою та емоціями. Нерідко автори СЛР взагалі нехтують логічною побудовою твору, роблячи ставки виключно на емоційну складову. Розлогими й ефектними описами емоцій в СЛР часто створюють гарну обгортку для рідкісного лайна з купою шкідливих ідей. Простіше кажучи, розмазують по всьому твору шмарклі, а потім милуються цією сюрреалістичною картиною. Якщо з багатьох таких творів забрати оцю декоративну напускну гіперемоційність, то вчинки персонажів не піддаватимуться жодній логіці та жодним законам здорового глузду.
11. Засилля неякісної дичини в любовному жанрі особливо сильно ганьбить сайти самвидаву, на яких воно процвітає, мов паразитична квітка рафлезія з відповідним незабутнім ароматом. Когось подібні "шедеври" можуть відвернути від сучасної літератури або навіть читання взагалі. Напевно, не вдасться в жодному іншому жанрі миттєво пригадати з десяток прикладів найлютішої крінжової дичини. А ось з однозначно позитивними прикладами любовних романів усе дуже і дуже складно.
***
Ось підбірка класичних любовних романів, де здавалось би морок далеко не такий густий, як серед представників жанру на теренах самвидаву:
https://vivat.com.ua/blog/naikrashchi-knyhy-pro-kokhannia/#gs.mwbji8
Отже, 3 перших книги зі списку.
***
Джейн Остін "Гордість і упередженість"
Вже з короткого переказу сюжету видно, що доньок сім'ї, що опинилася під загрозою бідності, "чудові" батьки планують фактично "продати", видавши заміж за першого-ліпшого багатія. Тобто якщо раптом якась із доньок не хоче заміж, то шансів прожити нормальне життя в неї майже немає.
Звісно, тут це принаймні можна пояснити давніми дрімучими часами початку 19ст., коли, мабуть, усі якось так і жили.
Лютий крінж від ненависті до кохання, коли знайомство багатія з однією з доньок починається з неприязні цієї Елізабет.
Лише мигцем бачили одне одного на кількох балах, а в нього почуття вже почали розвиватися, немов якась висококонтагіозна інфекція.
Хепіенд, яким увінчується все це, явно ще більше псує враження.
***
Шарлота Бронте "Джен Ейр"
А цю книгу мені навіть колись траплялося читати повністю. Перш за все в очі кидається нерівність стосунків: явно значно старший багатій і багатостраждальна сирота, а нерівність означає, що вищий за статусом з великою ймовірністю не втримається від спокуси експлуатувати і пригноблювати нижчого.
Також присутні елементи недоречної в реалізмі містики в епізоді, коли вони магічним чином чують одне одного перебуваючи на дуже значній відстані в зовсім різних місцях.
Джен періодично поводиться, як дурепа: тікає без адекватної причини, хоча могла б нормально піти геть, спершу знайшовши нормальну роботу. Але отак бездумно втікши, вона ледь не вмирає на вулиці. В неї спочатку була робота й вона могла нормально собі жити, як для тих часів, коли жінки навряд могли мати якусь більш серйозну професію, тим паче сироти. Але б тоді не було гіперемоційної драми на рівному місці.
Родичі і спадок самі знаходять її, наче рояль у кущах. Втім, попри нелогічність такого ходу, автор принаймні трохи намагається урівняти статус персонажів.
***
"Буремний перевал" Емілі Бронте
Ідея любовної лінії між сестрою і нерідним братом трохи не дуже, але на відміну від лютої дичини самвидаву, персонажі страждають усю книгу й стосунків не заводять.
Кетрін якась пришелепувата: була закохана тільки в Гіткліфа (брата), але її майбутній чоловік Едгар теж їй сподобався і вона прийняла його пропозицію. Страшенно "логічна" поведінка і дійсно "велике" кохання.
Гіткліф – ще той мстивий виродок.
Відносно реалістичний сюжет, де в персонажів часто життя складається погано, але фінал, де після смерті душі цього домашнього тирана Гіткліфа і непослідовної Кетрін ніби то щасливо зустрічаються на тому світі, суттєво псує враження від книги.
***
Звісно, класичні любовні романи можуть представляти інтерес для тих, хто цікавиться історією та відображенням у книгах відповідних історичних епох, одначе навіть у них нерідко спостерігається, що любовні лінії доволі таки невдало написані. Можливо десь у природі, за горами інформаційного мотлоху існують повністю нормальні любовні романи, які просто мені не трапилися, бо, на жаль, нереально прочитати усі книги світу.
Втім, усі ці типові, не те щоб дуже вдалі ходи з класичних любовних романів жваво перекочовують у СЛР, в яких часто пишуть любовні лінії взагалі максимально недолуго і збочено. Автори СЛР сучасності чомусь не рідко вважають, що це вагомий недолік теперішнього світу, що жінок не продають, як товар, а замість продажу себе заможному нареченому, жінки мусять отримувати освіту і потім ще й пензлювати на роботу.
***
На щастя, на Аркуші присутній рівноцінний розподіл і пошук книг за жанрами, що хоч трохи профілактує надмірне засилля СЛР.
А тепер невеликий екскурс у відносно нещодавні віртуальні поєдинки на Аркуші.
Одного дня там опублікувала допис Ліга А.С.Л.Р., вона ж Ліга АнтиСопливих Любовних Романів:
Допис невеликий, але кому лінь читати (і якщо хтось взагалі дочитав мій лонгрід аж до цього місця), то сенс їхньої діяльності полягає в тому, що вони приймають у свою спільноту всіх, крім авторів шаблонних любовних романів.
Особливо неприємно здивували коментарі з прямими звинуваченнями Ліги АСЛР в мізогінії. (Під цим же дописом.)
На прикладі ось цього антиблогу до блогу Ліги А.С.Л.Р. можна спостерігати фемінізм рівня Зини з книги "Дівчинка з ведмедиком" Домонтовича (у тому сенсі, що ефект абсолютно протилежний від початкової мети):
Тут слешери доколупалися до "рожевих шмарклів" - сталого виразу, що часто вживається не любителями любовного жанру. На думку Ліги Слешу, цей вислів є мізогінним.
А тепер більше моїх цінних думок, про які ніхто не питав. Так у мене теж є багата і до нестями творча уява, тож моє бачення ситуації може не на 100% співпадати з реальністю, але воно ґрунтується на наведених нижче фактах і логічних висновках.
1. Аналіз позиції Ліги А.С.Л.Р.
Така нелогічна назва, наскільки зрозуміло з коментарів засновників, вжита просто для привернення уваги.
Звісно, поняття "шмарклі" дуже широке і абстрактне, одначе у тексті допису наче доволі зрозуміло і жваво описана приблизна політика спільноти. До того ж є різниця між шмарклями, тобто істерикою, ниттям, надмірною емоційністю і нормальним, помірним, адекватним виявом чи описом емоцій.
І ні, гіперемоційність може бути властива не лише жінкам, як можуть стверджувати прихильники недолугих стереотипів. І статистика домашнього насилля, що є просто іншою формою більш агресивної істерики і проявом жалюгідної відсутності самоконтролю, яскравий тому приклад.
Цілком ймовірно, що засновники не спроможні прочитати кожен із творів авторів, що до них приєднаються та відсіяти усе погано написане. Для цього б знадобилося детально прописувати критерії творів, які відповідають вимогам спільноти. І все одно б траплялися дуже спірні випадки...
Тому, ймовірно, щоб відмежуватися хоча б від найгіршого комерційного і шаблонного жанру, вони вирішили не приймати СЛР у чистому вигляді та твори, зосереджені на любовних шмарклях.
У творах, де любовна лінія не є основою, в автора менше можливостей втулити люту крінжатину, бо сюжет і будова світу роблять твір цікавим, а не чвари між парою на рівному місці і різні недолугі та шкідливі кліше.
Наприклад у цій книзі розповідається про нормальне звичайне подружжя, яке потрапляє у незвичайні паралельні світи:
2. Аналіз позиції Ліги Слешу.
- Звинувачення когось у мізогінії надто серйозне і образливе, аби його можна було висувати невідомо на основі чого. Для будь-яких звинувачень мають бути хоч якісь підстави.
Чи дійсно закладала Ліга А.С.Л.Р. мізогінію у свій допис і політику своєї діяльності?
Насамперед варто нагадати, що немає кращої чи гіршої статі, розумнішої чи тупішої. Люди тієї чи іншої статі здатні в тому числі і до різної шкідливої та безглуздої діяльності. Інколи внаслідок певних соціальних та історичних передумов, одна стать тяжіє до одних моделей недолугої поведінки, а друга - до інших. І якщо результат якоїсь діяльності доволі часто виходить відверто кепським, то було б безглуздо про це мовчати тільки тому, що цей вид діяльності частіше притаманний представникам однієї статі. Жінки дуже багато зробили і роблять для розвитку літератури, але СЛР - це явно не найкраще досягнення літературного процесу. Можливо це колись зміниться і популярними стануть сотні й тисячі настільки геніальних любовних романів, що навіть найзапекліші хейтери жанру змінять свою думку. Але наразі у любовному жанрі щороку виходять у топи продажів переважно лише нові шаблонні нісенітниці.
І чого б це, цікаво, хтось ненавидів і не хотів читати такий "чудовий" жанр? Ні, СЛР же просто так не можуть комусь не подобатись.
Чомусь заведено змішувати докупи якийсь вид діяльності, що лише інколи притаманний представникам певної групи і, власне, самих представників цієї групи, в тому числі тих, які не вдаються до цього виду діяльності. І це страшенно шкодить об'єктивному ставленню як до предмета дискусії, так і до самої суспільної групи.
Демонстрація ненависті до певної соціальної групи - це коли засуджується одна з ключових і майже невід'ємних ознак, що вирізняє представників цієї соціальної групи поміж інших людей. (Ну або просто пряме твердження, що усі представники цієї соціальної групи якісь неповноцінні). На Аркуші у блогах навіть інколи трапляються дійсно мізогінні висловлювання, тож ніби є з чим порівняти.
Одначе, темношкірі не можуть просто перефарбуватися в білий. Змінити стать можливо, але теж дуже складно. А написання і читання любовних романів, на превелике щастя, не є невід'ємною ознакою письменниць чи тим паче взагалі усіх жінок. Тому звідси випливає, що ненависть до жанру любовних романів аж ніяк не дорівнює ненависті до жінок.
Любовні романи - це лише жанр літератури, що як і будь-який інший жанр може комусь не подобатись.
Якщо смажений оселедець, що є національною стравою голландців, дратує людей іншої національності, коли в якомусь багатонаціональному гуртожитку ця страва подається в основному меню їдальні і жахає своїм запахом, то це зовсім не означає, що всі хто ненавидить цю страву, ненавидять голландців чи навіть всю їхню національну кухню.
Ніхто не зобов'язаний любити усі жанри та приймати у свої спільноти абсолютно усі твори. Люди обирають для себе цікаве їм оточення. Обирають, які жанри їм цікаві, а які ліпше б очі ніколи не бачили. І це абсолютно нормально.
- Шмарклі та соплі це вже мізогінія? Взагалі допис ЛС більше скидається на міркування, в стилі "а от якби у слона були блохи...", бо з самого допису ЛС видно, що підтекстів і значень у вислові "рожеві шмарклі" дуже багато, але вишпортали назовні чомусь лише мізогінію.
На мій погляд, шмарклі – це не про наявність опису емоцій, коли ті дійсно справжні та доречні у певній ситуації, а про гіперемоційне замилювання очей читачеві, бо персонажі і їхні почуття настільки неправдоподібні за певних умов, що це єдиний спосіб хоч трохи оживити картонну любовну лінію.
Єдине, в чому тут можна частково погодитися зі слешерами, що під час критики творів доречніше описувати конкретні невдалі моменти не лише сталими виразами на кшталт "рожеві шмарклі", але й розлого описувати, де ці шмарклі автор розмазав по твору і чому це невдалий літературний хід, аби було зрозуміліше, у чому конкретно проблема у творі.
Втім, якби допис просто був би присвячений найгіршим мізогінним виразам і описам, у чому насправді там шкода, то це б не виглядало, мов каміння в город Ліги АСЛР і дійсно було б корисно та пізнавально.
Отже, ознаки мізогінії у дописі Ліги А.С.Л.Р. відсутні.
- Також ця ситуація має такий вигляд, наче Ліга Слешу замість розвінчування реальних сексистських стереотипів, захищає ці стереотипи, маніпулятивно закидаючи мізогінію тим, хто проти СЛР і творів, де основний акцент на любовній лінії. Тобто частина жінок, виходить, сама ж захищає той свій "затишний куток", відведений жінкам недолугими мізогінними стереотипами ще з давніх часів патріархату.
Чому такі закиди мають вигляд маніпуляції? Суть такої маніпуляції в тому, що раніше пригноблювані за якоюсь спільною і наявною від народження ознакою соціальні групи у якості аргументів на захист власних поглядів починають приплітати тему дискримінації, яка взагалі не ліпиться до предмету дискусії.
Звісно, це лише враження на основі наявної у блогах інформації, а про істинні мотиви захисників СЛР лише одним їм і відомо (мабуть).
- Така діяльність борців проти мізогінії може створювати у суспільстві хибне враження, що мізогінії і дискримінації жінок взагалі ніде не існує, раз вони ото там у шмарклях длубаються й волають про мізогінію, навіть коли окрім них ніхто її там не бачить. Також подібні пред'яви мізогінії на рівному місці дискредитують діяльність тих людей, які дійсно намагаються відстоювати права жінок і боротися зі справжньою мізогінією яка завдає справжню шкоду суспільству. Бо коли у першому випадку ніхто, окрім обмеженої групи людей цю мізогінію просто не бачить, то й у наступному випадку її мало хто схоче розгледіти навіть там, де вона точно є.
Тут було б доречно згадати казку Езопа "Хлопчик, який кричав "вовки"!" Бо реальна мізогінія таки існує, але наразі все виглядає так, що Ліга Слешу цього разу зробила внесок у захист мізогінії і одного з жанрів, де часто цю мізогінію можна побачити.
До речі, є безліч проблем, з якими стикаються жінки навіть у сучасному демократичному світі і ці проблеми явно вагоміші за страшний і жахливий вираз про шмарклі у СЛР. Але такі дописи про історію рожевих сопель відвертають увагу від дійсно важливих тем, пов'язаних з мізогінією, які теоретично могла б висвітлювати ЛС у своїх блогах. Наразі ж у їхньому останньому дописі спостерігається ухил у бік дріб'язкових конфліктів. Хоча, раз уже Ліга Слешу визвалася боротися з мізогінією, то могла б наприклад висвітлювати у блозі проблеми жінок на війні, злочини проти жінок та коректне висвітлення таких злочинів у літературі і, зрештою, як мали б виглядати не мізогінні і якісні СЛР (бажано з багатьма прикладами), якщо б слешери не йшли легшим шляхом, часто прибираючи з головних ролей жінок взагалі (що наче й зручно: нема жінок, – нема мізогінії, але якось це надто просто і нудно). І це наче теж трохи схоже на літературну дискримінацію, коли в реальності жінок щонайменше 50% населення (темношкірих у США близько 12% і в кожному фільмі має зніматися бодай 1 темношкірий актор), а у багатьох творах слешерів жінки або взагалі відсутні, або представляють зайвий кут любовного трикутника (теж кепське кліше, до речі), або є матерями головних героїв, про яких у кращому випадку згадають пару разів за весь твір.
І тут ми переходимо до 12-го пункту того, що не так з любовним жанром, а саме методи, якими прихильники жанру його захищають.
Авторки сайту кольору геморагічних слизових оболонок теж, коли їхні СЛР справедливо обізвали єрессю, почали волати про приниження жінок, тільки робили це лише в коментарях і у значно примітивнішій манері. А всіх, хто не цінує порножесть у творах там було заведено зневажливо величати пуританами і монахами.
Конкурсні твори ЛС і деякі твори засновників в середньому менш жахливі, ніж твори авторів з сайту літературного занепаду. З цього можна зробити припущення, що чим більш дивно поводяться автори, тим гіршими можуть виявитись їхні твори.
- Ось доволі показова цитата, яка яскраво ілюструє якесь зовсім недоброзичливе ставлення Ліги Слешу до Ліги АСЛР:
"Твердження “у нас ЛР без шмарклів, тільки справжнє щире кохання” — або ваша репрезентація кохання дуже нішева (так, аромантики — цілком нормальне явище, живі люди і реально існують; однак ну серйозно, тоді так і кажіть “аромантична література”, не плутайте читачів; іноді цікаво почитати подібний погляд задля збагачення розуму, і навіть їхнє кохання може для когось виглядати “солодко”). Або хтось підміняє поняття “справжнє кохання” уявленнями печерної людини, коли згода та комунікація — геть не обов'язкова умова для подружнього щастя."
Тобто, це висловлювання звучить так, мовляв, хто не любить наш священний жанр і наші підходи до написання творів у ньому, той якийсь, ну не такий, як більшість людей. Але, ми звісно дуже добрі і толерантні, тому в жодному разі нікого не засуджуємо.
Це теж різновид банальної агресивної риторики, що застосовується у відповідь на критику, але аргументи вже виходять за межі предмета дискусії і потроху починають стосуватися особистості опонента.
Відсутність згоди і комунікації у стосунках якраз таки і пропагується частіше в СЛР у чистому чи майже чистому вигляді, ніж у суміші жанрів, тож це взагалі якось дивно усе перекручено у згаданій цитаті.
- Тож, зрештою, ЛС так захистила любовний жанр, що мені надовго одібрало бажання читати твори з любовними лініями. (Учасники ЛС також можуть зітхнути з полегшенням – більше їхнім творам найближчим часом не загрожуватимуть мої критичні відгуки.)
***
Взагалі діяльність на літературному сайті умовно можна поділити на 2 види:
- Продуктивна, коли автори иа читачі створюють щось, об'єднуються в якісь спільноти, з метою подальшої творчості, читають, пишуть, проводять конкурси.
- Деструктивна, коли починають боротися проти якогось жанру, кліше, висловлювань чи навіть користувачів сайту. Тобто намагаються зруйнувати щось, на їхню думку, невдале.
Жоден з цих видів діяльності не можна вважати однозначно позитивним чи негативним. Проте, продуктивна діяльність трохи частіше приносить користь і з меншою ймовірністю провокує конфлікти, ніж деструктивна діяльність. Але в літературній спільноті, яка розвивається, необхідні обидва процеси. Наприклад деструктивна діяльність слешеборства призвела до продуктивного об'єднання поціновувачів слешу з метою проведення конкурсів у їхньому улюбленому піджанрі. Деструктивні наративи у назвах обох ліг слугують для продуктивного привернення уваги для подальшого розвитку творчості:
Ліга Слешу ім. Нешановних панів
Ліга АнтиСопливих Любовних Романів.
Також спостерігається доволі цікава тенденція, коли люди намагаються боротися за одні цінності, але їхня діяльність спричиняє протилежний ефект. Наприклад агресивна і як слід логічно необґрунтована боротьба зі слешем деяких діячів або отака дуже специфічна боротьба Ліги Слешу і їхніх однодумців з мало кому помітною в цьому випадку з Лігою А.С.Л.Р. мізогінією.
Тож, мабуть, ті, хто занадто затято борються проти чогось, зрештою ризикують впасти у крайнощі і тоді їхня діяльність спричиняє протилежний ефект. Система прагне до рівноваги, а без деструктивної діяльності неможлива продуктивна, і навпаки.
Тож, було б в певному сенсі логічним, аби хтось заснував Мізогінний Клуб і став би активно захищати права жінок.
***
Звісно, це дуже поверхневий огляд теми. Щоб детально висвітлити усі аспекти негативного впливу любовного жанру на суспільство, знадобився б не один консиліум психіатрів та літературознавців, яким би після тривалого читання тої лютої дичини напевно б теж знадобилася психологічна допомога і багато заспокійливих препаратів.
***
Що з цим можна зробити? Нічого. Людство безнадійне і нема на те ради.
Кожен має право деградувати так, як хоче. Читати і писати, що хоче і вважає за потрібне. До речі, мої твори теж наразі все ще низької якості, в одному ще й є у центрі сюжету любовна лінія, де можна теж розгледіти велику купу шкідливих ідей. Тут мала б бути самореклама, але її не буде, бо рішуче не рекомендую читати деякі мої твори. (Це не антиреклама з метою реклами!)
Але, можна почати з себе. Видаляти свої твори шкода, ховати у чернетки теж безглуздо, коли у віртуальному просторі повно подібних чи навіть ще гірших "шедеврів", але я десять разів подумаю, перш ніж опублікувати твір з любовною лінією, бо раптом теж вийде насправді якась люта дичина, яку щоб розгледіти, знадобляться роки чи десятиліття.
Ліга Слешу разом з рештою захисників любовного жанру цього разу внесли вагомий вклад у боротьбу з любовним жанром і моєю деградацією, за що їм однозначно варто подякувати!
***
Дякую всім, хто дочитав до кінця, якщо хтось взагалі зумів подужати цей лонгрід.
Допис написано без допомоги ШІ і схвалено Таємною Лігою Мізантропічних Антимізантропів ім. Скажених Філантропів.
