Освічений абсолютизм, початок промислового перевороту, неокласицизм Просвітництво…усе це терміни, які визначають XVIII століття. Щодо останнього, то представники цього напряму вважали, що суспільство було б щасливим тоді, коли воно отримало знання, освіту до яких нижчим верствам суспільства не було доступу. І цікавою темою для обговорення зараз було тодішнє становище жінки і воно було, як ви здогадались, гірким: якщо дівчину не видали вчасно заміж або не мали приданого, то другим варіантом, окрім шлюбу, був монастир.
Перше, що мене вразило — це майстерний переклад Валер'яна Підмогильного. Мене здивувало, як реалістично описав Дені Дідро характер, думки, переживання молодої дівчини. Твір розглядає звичну ситуацію для XVIII століття - головну героїню Сюзанну Сімонен проти її волі відправляють у монастир. Вона прилюдно відмовляється від постригу, тому мати була змушена повернути її і розказати правду.
Я була в захваті від того, як Дені Дідро прописав стосунки Сюзанни з її матір'ю. Бо зазвичай у класичних творах автори не заглиблюються у психологічні травми (або мені так здається). Проте в цьому романі я відчула складність їхніх стосунків. Сюзанна завжди бачила, що її старших сестер люблять більше, ніж її, хоча дівчина була красивою та розумною. Виявляється, що вона була позашлюбною дитиною. Тому її мама постійно мала докори сумління, і, оскільки все майно на посаг віддали сестрам Сюзанни, головній героїні нічого не залишається, як піти у монастир. І тут мені дуже сподобалась поведінка Сюзанни. Коли її відправили у монастир без цього знання, вона була обурена і не сумнівалась ні на мить, що це неправильне рішення. Проте, дізнавшись правду, дівчина вже не була такою радикальною і мені здається це так і є, нам легше сприймати якісь події, коли ми знаємо їх причину. Тому відчувши співчуття до матері і замислившись що, якщо в неї дійсно немає іншого варіанту, тоді окей. Тобто Сюзанна по суті добровільно-примусово пішла у 2-ий монастир: там вона зрозуміла, що помилилась і ніщо таким цінним як свобода для неї нічого більше не є. У неї була дуже хороша настоятелька Міна, проте головна героїня все одно відчувала себе дуже нещасною. А далі стає ще гірше - настоятелька помирає, і на її місце стає нова - Христина. Вона була абсолютно протилежною, суворою і жінка одразу не злюбила Сюзанну. І тут почалася такааа війна. Головна героїня відкрито з нею сперечалася, не погоджуючись на її нові правила і зрозуміла, що вона мусить скасувати свою обітницю. Сюзанна починає дружити із черницею Урсулою, яка стає їй щирою подругою як Енн і Діана🥹. Через неї дівчина передає заяву адвокату (адже Урсула має родичів) і вони з юристом намагаються добитись її одобрення урядом. І далі буде багато жорстокості.
Настоятельці Христині це не подобається, адже це підриває думку, що монастир - це святенне ідеальне місце, тому разом із її фаворитками катує головну героїню в буквальному сенсі цього слова. І заяву відхилили, тож Сюзанна втратила будь-яку надію. Та все ж адвокат домігся, щоб її перевели в інший монастир і це стається. Проте він був чи не гіршим за попередній, бо тамтешня настоятелька вчиняє з нею сексуальне насильство, чого дівчина не усвідомлює до кінця. Та коли духівник наголосив, що це неадекватно, Сюзанна почала уникати її, і невдовзі настоятелька збожеволіла і померла. Тоді головній героїні допоміг утекти духівник і так головна героїня опиняється на волі. Але на неї полюють і поки вона знайшла роботу, та це не гарантує її безпеки і у світському житті.
І тепер я хочу поговорити про його значення: у XVIII столітті це було поширеною практикою відправляти дівчат у монастир, якщо вони були позашлюбні, не мали пропозицій одруження чи були конкурентками своїх сестер. І Дені Дідро каже, що це неправильно і загалом інституцію монастирів варто скасувати, адже "Чи може Бог схвалювати самотництво людини, яку він створив громадською? Чи може Бог дозволяти зухвалі обітниці людині, яку він створив такою непостійною, нетривалою?" і те, що змушувати людину призводить лише до самотності, бо "дехто помирає ще перед тим, як збожеволіти, дехто, у кого вдача гнучка, скоряється згодом, а декого якийсь час підтримують невиразні надії". Адже "Навіщо женихові стільки божевільних наречених, а людській породі стільки жертв?". Монастирі як закриті середовища лише розпалюють бунт у жертв і якщо їм все ж не вдалося вийти, вони намагаються його виразити будь-яким чином. Як-от коли інші черниці нападали на Сюзанну, бо вони заздрили їй, що вона спробувала вийти - те, що не вдалося їм. Настоятелька 3 монастиря розбещувала черниць, тому що вона не знала, як ще утамувати біль. І кінець кінцем вони божеволіють, адже так і не віднайшли спокій у, здавалось би, священному місці, проте такому жорстокому, де розпач перетворюється у гнів, заздрість, пристрасть, нудьгу. Тому цей твір є дуже важливим з точки зору людини XVIII століття, адже хоче зламати цей устрій і дати їй можливість вибирати. Тож роман "Черниця" отримує максимальний бал, бо дуже розчулив і вразив мене своєю ідеєю та значенням
10/10
