Життя тендітне, наче крихта,
та кожна її не спіймана мить,
задає питання: " А навіщо
ти схопився за цю червону нить?"
Свобода манить лиш тим, що має цю пристрасну жагу до битв.
Але чи варта ця битва крові,
відповідає тобі серця ритм.
Схоже, промені сонця вже згасають,
підбігає дню кінець,
а на цьому золотистому шарі,
можна побачити танця смерть.
Кружляють пелюстки,
всім улюблених троянд,
вони згорають у пітьмі,
не думаючи про печаль.
Можливо життя це значить бути,
у безнадійному морі думок,
де кожна хвиля забирає тебе,
додаючи нову частину тривог.
Невже кохання так минає,
забирає всі пісні?
Куди ж життя то тікає,
раз ми не у моєму сні?
Сховатись від суму десь далеко,
де не побачить тебе світ,
але ж серце буде нити,
за тим, що не відпускає тебе мить.
Забути про все - чи є це вихід з проблем?
Чи навпаки вона додасть ще більше нам дилем?
Куди тікати раз перед тобою,
стоїть гора, а за нею рікою,
ллється червона кров, що не дає уваги,
звернути на те, що ти вже не з нами.
Якщо кохаєш, то дай волю,
не давай собі бути просто рікою,
краще тихенько відпускати,
аніж знову просто помирати.
Тому червона нить вже не зі мною,
вона йде своєю долею,
десь далеко в небесах,
там можна побачити її справжній окрас.
Нехай життя буде йти своїм часом,
а кохання знайде іншу прикрасу,
воно буде жити в мені,
але буде існувати лише десь глибоко у моєму найзаповітнішому сні.
