Дане есе має на меті висвітлити мовний (літературний, письменницький) паразитизм, що завдяки інтернету, зокрема, ютубу, охопив такий документальний жанр, як тру-крайм.
Гуртожиток займав площу гектарів зо два, А може, й три… Хто його там міряв…
— Татудай стобаксів. Я довго не наважувався підійти до батька з цим питанням. Цілий ранок ходив з кімнати в кімнату і робив заклопотаний вигляд.
Трафунки в житті бувають різні. Також різною буває реакція на них. Наприклад, для фізиків-ядерників найстрашніше слово — це слово «ой». Зовсім по-інакшому це ж саме слово звучить коли у найвідповідальніший момент рветься презерватив.
…В суботу з ранку було. Представляєш, прокидаюся вранці, ну як вранці, так, годині о дванадцятій. Прокидаюся, значить і щось мені не те. Диво дивне — не можу зрозуміти, що відбувається. Прислухаюся до самопочуття і нічого не відчуваю...
Сьогодні був чудовий, сонячний день. Останній день весни. Було гарно, тепло, повітря чисте і свіже. Шкода, що я цього не побачив. Останній день весни був принесений в жертву «коханій» роботі. Боже мій, іноді мені здається, що колись я і здохну на роботі, посеред робочого дня.
Чи з давніх-давен, чи в сьогоденні, але повелося серед мужицької популяції зневажливе ставлення до жінок. Скоріше всього, це якась патологія. Хто якої думки?
Отже, згадується мені мій командир ЗР дивізіону, капітан Ковтун. Молодий (двадцяти семи річний) офіцер. Славився він не лише тим, що у такому досить молодому віці займав підполковничу посаду...
Вагон повинні були списати ще році, так у 1985. Натомість, полиці обтягнули новою тканиною, яка вже встигла стати не новою. Особливість цієї тканини не у м’якості, а в тому, що вона, як найкраще всотує всі запахи, що їдуть з пункту «А» в пункт «Б».
Чи нас запрограмували, чи загіпнозували, ми робимо зі своїх кумирів не те щоб якихось надлюдей, але майже богів.
Іде штемп пізньої ночі містом, аж із-за рогу пальчиком, мовляв, тюпай сюди.
Кишкоглотство ще нікому не йшло на користь. Які є рецепти схуднення? Тут наука безсила, просто треба менше жерти.
Іде мужик вздовж суцільної огорожі, чує за нею, «двадцять вісім», «двадцять вісім», «двадцять вісім».
Створюється таке враження, ніби український люд поглинув потяг до садомазохізму.
Казала мама, не ходи до ресторану, бо отримаєш по жбану. Не прислухався...
Нічого особливого.
Суміш іронії та дивовижності
Металева Пані з присмаком кави
Перезрілий молочний сержант
