Аналогія
Аналогія вельми цікава штука. Порівняємо, приміром, освіту, силові структури та медицину. З освітньою сферою все зрозуміло – сам чорт ногу зломить; для опису правоохоронних органів слів не вистачить; медицина… Не сам фах мається на увазі – хороших спеціалістів, на щастя, вистачає, – а сама система охорони здоров’я. Тут не тільки бісовиння в шоці, сам вельзевул хапається за голову. Суцільне здирство, тотальні побори…
Медицина
Поранив скалкою пальця – навколо нігтя утворився нарив. Звертаюся до сімейного лікаря за направленням до хірургії (це зараз так заведено, згідно з реформами), ставлять на чергу в місцевій реєстратурі (до якої, до речі, три кілометри чапати). Назначили за два дні. Невідомо, як можуть три сільські каліки утворити дводенний затор. З цитликом їду автобусом за п’ятнадцять кілометрів до райлікарні. Там своя реєстратура, треба брати талончик та ще й сплатити “добровільний” благодійний внесок. Нерви не витримують, кричу, що сам потребую благодійності, інакше набога я сюди приперся. Дивляться як на виродка…
Біля кабінету стовпище, надія дочекатися примарна. Нарешті пофартило. Дають список – скальпель, вата, бинт, йод, три ампули новокаїну, рукавички, шприц, перекис водню, антисептик. В аптеці сунуть якісь пів літрові бутлі водню, обурююся, замінюють на меншу тару.
В кабінеті уточнюю перелік. Всі рекомендовані прибамбаси більш-менш зрозумілі, а от навіщо три ампули новокаїну? Та ними можна коня знеболити!
Лікар побагровів. Та ви знаєте, каже, мали б ще купити нам бахіли й серветки. Я у відповідь, може, вам ще й спідню білизну придбати?
Тут він взагалі став заїкатися, їм, бачте, держава нічого не дає. Начебто я, пенсіонер, на повному пансіоні.
Добре, говорю примирливо, робіть свою справу, бо буду гавкати – заріжете.
Ось така схема. Мій прищ можна було сколупнути лезом для гоління, мазнути зеленкою, наклеїти пластир. Щоб не підняв хай, всі “новокаїни” були б повернуті назад, до аптеки, яка, до речі, у їхній же власності.
Через місяць наступив на якийсь стирчак, проколов підошву. Знову утворився гнійний пухир. Згадавши, скільки витратив зусиль та нервів з пошкодженим пальцем, вирішив оперувати, як то кажуть, на дому. Новокаїн є, вата є, йод є, замість скальпеля застосувався канцелярський висувний ножик. Ліг на живіт, дружина пару разів штрикнула шприцом. Зойкнув, подригав ногою.
Укусив зубами подушку, дружина тремтячими руками почала дійство. Та не бійся, підбадьорюю, курей же ріжеш спокійно, от і уяви, ніби я когут. Зареготали…
На третій день припинив цибати на одній нозі.
Освіта
Психологи. Завжди виникає якесь несприйняття. Куди вухо не спрямуй, скрізь психологи. Ще й дитячі… Є ще й шкільні, ну, ті що протирають штани (чи труси) разом з учнями. Якось запитую попутницю (удаю, ніби заграю), ким працюєте. Тут же, фліртуючи, вангую, мовляв, така важна жіночка не може смикати корів за дійки. Ну що ви, що ви, – удавано шаріється, – я (затяжна театральна пауза) психолог. Наголос якраз прийшовся на перший склад, довелося навіть здригнутися, неначе десь поряд зашипіла змія.
Залишимо дітей. Нехай собі граються в пісочку.
Невже хтось дійсно вважає, що фронтовики, дивлячись на корупційне лайно за їхніми плечима, побіжать за розрадою? Можливо, дехто й побіжить, та це допоможе, як мертвому припарки. Всі бачать, як попи махають кадилами? Покійним на тому світі це допомогло? А вояки повернуться з потойбіччя…
Достобіса розвелося психологів, футурологів, політологів, політтехнологів, аналітиків (і не лише “психо”), навіть запровадили в країні (цариця небесна!) інститути вивчення Росії. Це ж треба!! Що вони там вивчають? Мабуть, як плести лапті з лика та варити щі з лайна. Сидять сидьма грантоїди, заробляючи геморой, та втирають у вуха обивателю різну дурницю. Нехай не переймаються, кацапан невдовзі лапті сплетуть, а щодо згаданого варива, то так зване, національне мордорське блюдо наші свині навряд чи будуть їсти. Хіба що пацюків травити…
Вища освіта в Україні, це спосіб викачки у населення грошей. ВУЗів розвелося непомірно. Довкола них дзижчать рої трутнів, кафедри обліплені паразитами різних мастей та відтінків. В авангарді плагіатори, графомани, хабарники та блюдолизи. Ну як тут не процвітати корупції…
А батьки тягнуться з останніх сил, аби впихнути своє чадо до престижу. А що той, з дозволу сказати, престиж дає молодій людині? Знання? Моральність? Ну, стосовно знань, куди не йшло, а от мораль під великим питанням. Чого навчив своїх студентів Львівський ВУЗ, де викладала Ірина Фаріон? Стьобу, обструкції? І це де – у Львові, колисці українства! Витурили професорку з роботи, нацькували одурманених учнів, і зрештою загнали на той світ. І хоч би хни!.. Ходять, мабуть, коридорами закладу з поважними пиками, мудрують про моральність і кричать “Слава Україні”. Ну чи не покидьки!.. Де спокута?! Та де там… Мабуть, ще й на похорони приперлися, корчили трагічні співчутливі пики, хрести на грудях дланями тицяли. Дволикі януси… Верх лицемірства…
Перевівся нині педагог, став простим передавачем вичитаного чи почутого. (Невже причина лише в жалюгідно мізерній платні?) Вчителі стали передавачами інформації, це те саме, що послухати радіо. До них претензій не може бути, одтарабанили згідно з методичкою, і гуляй. А що учні втямили, то по-барабану.
Сотні ВУЗів в Україні, тисячі носіїв вищих знань, а країна як була злиденною, так і досі животіє. Як писав Шевченко: “...пішла в снопи, пошкандибала, Івана-сина годувать…”
Шкандибає ненька… І не політологи з психологами розгребуть повоєнну проблему, проблему встановлення справедливості. Тисячі фронтовиків повернуться і запитають, ох як запитають! І не викрутиться ані одна гнида… Ось про що треба нині думати, а не вивчати цілими інститутами рашку. Навіщо її вивчати? Її нутро давно вже вивернуте назовні. Хочеться відшукати щось хороше? Дурні убогі…
Правопохоронні органи
Правоохоронні органи країни це ОПГ під патронатом держави. От і вся характеристика.
