10 травня 2024 року
Кожен раз (вже третій), коли закінчую читати одне з оповідань, у мене всередині поселяється щось тривожне, щось незрозуміле, що потребує виходу назовні, бо його крутить-вертить, піднімається до горла і опускається до низу.
(можна помітити, що пишу-запозичую стиль/манеру авторки)(або ні і мені здалося))
⬆️ Такі речі помічаю не вперше. Могла передивитися усі відзняті відео в Тік тоці жіночкою-українкою, яка живе у Франції, і перейняти її голос собі в голову.
Це наскільки ж треба було відлежати боки, щоб той голос поселився в тебе в голові ? Але що маю, те маю.
Тож, повертаючися до оповідань, і взагалі як пише пані Забужко. З таким способом подачі думок я стикаюся вперше.
Коли описувала свої враження іншим, то казала: «На початку ти нічого не розумієш, проте ти змушуєш себе читати далі. Потім вже потихеньку щось вимальовується, наче і за сюжетом встигаєш, а останні рядки – це як останній шматочок пазлу».
Все, і картина цілісна.
Якби я знала, яким буде друге оповідання, я б не купила книжку.
Завжди оминала антиутопії. Читала перші декілька сторінок, заганяла ними себе в «депресію» і все, далі не йшла.
Тут інакше, бо вже книжка паперова + а може далі буде краще …
Поки думка, яка сформувалася на основі прочитаного така: у кожному з трьох оповідань розповідається про свободу. Можливо це і не головна думка, але ланцюжок простежується.
У першому дівчина/жінка розриває стосунки зі своїм (а ким? коханцем, коханим, парою, половинкою, щось подібне). Тобто вона звільняється від цього.
Далі Авель. Він усіма силами намагається обійти правила, закони, вказівки саморегулюючої машини-цивілізації. Він щось шукає, щось йому муляє, щось воно не те для нього. Він шукає виходу, обходу, аби тільки перестати борсатися на одному місці.
Але я не до кінця зрозуміла кінець. Можливо він вчинив самогубство і це виділяється як акт протесту, але він тоне серед того потоку інформації і через це ефект був мінімальний. Наче його смерть не мала сенсу. Проте він хоча б звільнився.
АБО
Він перейшов на іншу сторону, тобто на той бік, до нормального світу.
АБО
все просто почалося спочатку.
(треба прочитати Книгу Буття.Главу IV)
У третьому оповіданні прямо таки кричалося про брак свободи, як обмеження і нерозуміння переслідували Раду Д. на кожному кроці її життя. Хоча коли Посланець запропонував їй перейти на той бік, позбавитися людської оболонки і не тільки, Рада відмовилася.
Чому ? Ммм, вона хотіла написати книгу. Це бажання її втримало на Землі. Тобто вона ще не все встигла зробити на цьому світі порівняно зі Сковородою та Франком, про яких згадувала і писала авторка, що у них був схожий та несхожий кінець водночас.
До речі, діалог між Посланцем і Радою нагадав мені сеанс у психолога довжиною у 72 сторінки. У результаті вона позбавилася застою у роботі над творами і всілася за роботу. Посланець наче кинув їй виклик, сказавши, що вона не захоче писати зовсім, якщо лишиться тут.
АЛЕ вона зробила навпаки.
Узагалі описано дуже багато моментів, ракурсів, поглядів на ситуації з життя-буття. І не у однієї Ради таке життя було або буде.
100% я маю все це ще перечитати згодом. Потім якось я зрозумію її думки ще краще.
От саме такі твори хочеться читати.
