Слухаю такі собі виправдання в ютубі: "...кріпосне право, сталінські репресії (і те інше) зробили свою справу…” Тобто обидлячили росіян. Стривайте, українці також були покріпачені, пережили сталінізм і ленінізм, чому ми, українці, не стали рабами?! А вся суть в тому, що не існує руської нації. Ця бидломаса ще далека від формування в щось мало-мальски єдине. Надіюсь і сподіваюся, ця орда, ніколи не стане цивілізованою, сподіваюся вона згине під тиском демократії. Неандертальцям немає місця на Землі!
Нещасна та людина, якій випало зіткнутися з російською мовою, тобто з різних причин вивчити і розуміти. Бо це вірус, заразившись, людина втрачає глузд. Знати кацапську мову – нещастя, навчати цьому кваканню своїх дітей – злочин.
З різних причин Крим, схід та південь України був , можна сказати, штучно заселений ординською масою, тобто кацапнею – здається, одинадцять мільйонів. І ось ця переселенська, кочівна популяція каламутила українські мізки, а точніше була засобом русифікації, асиміляції окраїн російської імперії. Усвідомивши даний стан речей, дійдемо висновку, що теперішня війна з мордором є, як це не цинічно звучить, оздоровчою терапією, навіть хірургічним втручанням задля видалення ракової пухлини з організму країни. Опісля нашої перемоги, в процесі її досягнення, москвороті частково, або й зовсім дриснуть з наших територій. Навряд чи Донбас знову стане головним промисловим регіоном, нехай проміж териконів скрипітимуть плуги фермерів, та ревуть зернові комбайни. Повітря стане чистішим, люд розумнішим, та буде делегувати до владних структур не януковичів, а шевченків, бандерів, шухевичів, чорноволів… І кожен зайшлий стане говорити українською, бо мова не є лише засобом комунікації (і на мигах можна пояснити, що хочеш), а й засобом державотворення.
Скільки ще треба нашому люду буч та ірпінів, щоб нарешті втямити: хороший росіянин – мертвий росіянин?! Коли в господі заводяться щурі, їх винищують дотла, інакше знову розведуться, і нароблять шкоди. Якщо вже не можна зарадити кацапській міграції, слід законодавчо закріпити заборону виборчого права на три покоління нащадків, займати державні посади та права свободи слова – щоб і не писнули! Україна, надавши притулок невзорикам, врятувала їх від смерті, а не від заборони вільно висловлювати свої думки. Тож нехай сидять і не тявкають… Щодо Зеленського… Це я, українець за походженням та ментальністю, маю право поносити свого президента чи воздавати хвалу, а не якісь, навіть новітні просунуті неандертальці. Нема хороших росіян… Неможливо вибратися із клоаки і бути стерильно чистим, рашистська зараза навіки проїла їхнє нутро, як кажуть, до мозга кісток. Тепер за Муджабаєва, кримського татарина, якого засмутила критика славнозвісного Невзорова. Не слід було ганьбитися зі своїми вибаченнями. Муджабаєв став схожим на хлопчика, якому відпустили пару різок. Україна знає Муджабаєва, як найчеснішого журналіста і людину, тож треба тримати марку. На жаль, вчасно не надійшло усвідомлення, що цим роліком підтверджується, як ця рашистська зараза непомітно проникає у всі фібри душі, яка вона диявольськи липка та слизька. Невзоров балабол, пустобрех та пристосуванець, якщо дати йому характеристику, то вона буде лаконічна: Герострат новітнього часу. Оці всі невзорови, шендеровичі, та іже з ними, це сучасні герострати. Крапка.
Живу довгий час на цьому світі і завжди знав, що росія це непотріб. Оте, що було в душі Тараса, завжди було в мені. Ота біль за Україну… Він виплеснув назовні своїми віршами… Але ми надіялися, що нас це все мине. Не минуло… Прийшла Буча… Далі не хочу нагадувати. Хочу, щоб хтось мені, а не тому полоненому, відрізав голову. Щоб не бачити і не чути! А ще більше не хочеться бачити вату, що вештається біля моїх ніг. Але, на щастя, біля моїх ніг моя собачка, яку розчісую, виловлюю блохи та воші. Вона така вдячна, так дивиться мені в очі, так любить мене. А я її… Я так хочу розчесати свою Україну, повиловлювати усі блохи та гнидовошню! Наші діти мовчки взяли зброю, а ми пакуємо коктейлі… Ми готові! Ну а з ватою якось розберемося… Хотів побити екран, коли чув черговий раз Гудкова. Така собі цяця… Сидить собі десь у Франції і розумує: “Ми руцькіє… чіто бі нє біло, мі руцькіє…” Нема і не буде в цієї популяції “сожалєнія”, «ані» все одно будуть руцькімі… “Руцькіє могут сражаться за Украину, но… пока процес нє пошьол”. Це ж треба!.. Ну, нє пошьоль… Пробачте нас , руцькіх. Ми вас, хахлов, виб’ємо, а потім процес пойдьот. Та щоб моя нація таке витворяла, я б горлянку собі вирвав…
