Тварини справді можуть бути з характером і навіть зі своєю «політикою поведінки».

Ми часто називаємо зовнішні або навіть внутрішні накопичувачі "вінчестерами" - хоча це не зовсім коректно. Ось чому:

У публічному дискурсі зраду часто зводять до "помилки", "спокуси", або навіть до "особистої незрілості". Але причини можуть бути різними - існує також зрада як наслідок емоційного виживання.

Я не вірю у ритуали як у магічну дію, але бачу у них художню силу - як символ, як поетичний образ, як філософську метафору. Ритуал як мова душі, як форма мистецтва чи внутрішнього монологу. Це як писати листа, якого ніколи не надішлеш.

Не дивуюсь, що мені нав’язані суспільством деякі патерни емоційної поведінки.

В інтернеті досі так багато «чарівників», псевдоекспертів, астроблогерів і «енергопрактиків», які заробляють на людській вразливості, пропонують «легкі відповіді» замість складних, реальних рішень. Маніпулюють страхом, болем і надією.

Тепер після ГРВІ мені здається, що смердить тютюновим димом, хоча насправді його нема.

Дощ як особлива емоційна атмосфера, має кілька глибинних психологічних пояснень:

Дружба починає згасати там, де з’являються очікування. Ми робимо для когось щось добре - і, самі того не помічаючи, чекаємо: подяки, жесту у відповідь, дзвінка, уваги. А потім приходить розчарування.