Дивлюся в Інтернеті тревел-відео про Нью-Йорк - і між красивими кадрами вже двадцятий раз за день чую одну й ту саму рекламу:
«Хочете опанувати найзатребуванішу професію в Європі?..»
І далі - курси, переїзд, логістика, громадянство, “нове життя”.
Я не проти навчання чи роботи за кордоном. Для багатьох людей це справді шанс і новий етап життя. Але мене зачіпає інше - як саме це подається.
Наче людині постійно навіюють:
- тут у тебе майбутнього немає;
- терміново тікай;
- купи курс і врятуй себе.
Це вже не просто реклама. Це робота через тривогу, втому і невпевненість людей і гра на емоціях, психологічний тиск.
Особливо боляче це чути українцям, які й так живуть у нестабільності. І коли подібне повторюється десятки разів на день, воно починає непомітно впливати на психіку:
спочатку створюється відчуття нестабільності або страху,
потім показують “просте рішення”,
далі - обіцянка нового життя, професії, Європи, грошей.
І коли це повторюють по 20 разів на день, мозок починає відчувати:
“мені нав’язують, що я недостатньо успішний тут”
Це типовий маркетинг через біль і надію одночасно.
Мені здається, людині важливо не втратити відчуття реальності:
можна вчитись, можна змінювати професію, можна їхати або залишатись - але не тому, що тебе постійно лякають, що ти “нікому не потрібен” у своїй країні. Ця думка - не “проти всього”, а саме про те, як реклама вміє тиснути на людську тривогу й втому. Дивитись на маніпулятивний механізм за рекламою. Це вже критичне мислення.
Світ набагато складніший за рекламний ролик. Усюди треба багато працювати.
