Великодня ніч у звичайному українському селі обертається справжнім апокаліпсисом після чуток про розриті могили й воскресіння мерців. Забобони, віра, бюрократія та людська паніка зливаються у гротескну сатиру, де межа між святим і смішним стає майже невловимою.
Ви вбили Ірину Фаріон! Ви її таки вбили… Задоволені?!
Груди здавалися невеличко-непристойні, тож закортіло мамопластики.
Казала мама, не ходи до ресторану, бо отримаєш по жбану. Не прислухався...
Після знайомства в соцмережі нарешті відбулася зустріч.
Правду кажуть, щоб маси усвідомили своє жалюгідне становище, треба сурлом тикати у лайно.
Ніколи правда не була в пошані. Брешуть всі, завжди й повсюдно. Навіть на смертному одрі… Навіть на похованні…
"Буденна суєта буквально заїдає. Та на периферії люд призвичаївся і почувається якщо не радісно, то досить весело."
Філософія гуманізму і її доця толерантність довели до ручки і старий світ і новий.
У лиху годину Бог напустив на і без того багатостраждальну країну ще одне випробування – привів до влади зелені соплі.
Сучасні селяни дуже цивілізовані — плюнь кому в обличчя, витреться, повернеться та й почимчикує собі далі.
Недавно це було… Спостерігаю, як на вулиці бродяча собака отримує добрячого копняка під зад.
Яка то гордість переповняла нас, радянських людей, коли першим космонавтом став не хтось інший, а наший совєтікус – аж всцикалися!
Дід перед кончиною заповів, щоби на його смертному одрі водолази не з’являлися. Я ще тоді був малий, не вище віника, тож не міг втямити, про що йдеться.
Давно це було… Нахлинуло військо зі сходу привелике… Та була та орда злючою та непереможною.
