Яка то гордість переповняла нас, радянських людей, коли першим космонавтом став не хтось інший, а наший совєтікус – аж всцикалися! Чогось забулося, перед цим на орбіті побували Білка та Срілка (чи як їх там), а ще раніше якісь мавпочки. Ні, саме Гагарін першовідкривач! Наче людина не той же примат, лише безволосий та морда не така страшна. Чому різній звірині – коровам, бикам, вівцям, і т.д., – ставимо памятники, а за піддослідних кроликів забуваємо? Чому не захоплюємося американськими астронавтами, які не язиками, а ногами топтали стежки місячним реголітом. Посадили мавпака в балістичну ракету, запулили на орбіту, і радості повні штани. За ту інвалідку, під назвою «луноход», і згадувати не хочеться. Побуксувало на супутнику пару хвилин, та й здохло. Чому не пісяємо від насовських марсоходів, що десятиліттями торують шляхи сонячними просторами?! Тож бо… Але не про це.
Українці, як нація, також були причетні до перших кроків освоєння космосу. Коли були у складі СеРеСеРу. Тепер потужностей не вистачає. Та своїх космонавтів маємо. Ну, не каденюків, інших, про яких всі знають, але чомусь соромляться згадувати. Негоже! Не годиться забувати за своїх героїв.
Першим космонавтом у незалежній Україні став мер столиці пан Черновецький. Він не став дожидатися, допоки ракетобудівна промисловість позбудеться саморуйнації, шмигонув до зірок самотужки. Благо, коноплі в країні греблю гати. Невідомо, яку місію він за межами планети здійснив, але по поверненні полюбив бабців-пенсіонерок і акапельний спів. Зрештою, набридло вештатися постійно до вакууму і він дриснув до Ізраїлю.
Святе місце пустим не буває, тож наш мудрячий український нарід забронював вакансію іншому зореплавцю. Цей претендент не одразу здійснив політ, бо не знайшлося підходящого скафандру. Занадто могутньої статури вийшов. Дозволили спочатку освоїтися в міській раді, поповнити словниковий запас, адже, не приведи господь, відбудуться перемовини з представниками інших світів, а тут нібельмес. Через деякий час громадскість змирилася з безстроковим відтермінуванням ракетозапусків, бо відбиті на ринзі мізки ніяк не бажали відновлюватися – бекання-мекання не припинялися. Втім зоряні брати порозумілися, ветеран космоплавання поступився місцем у загоні космольотів, і процес пішов. І хоча у приємника не було ніякого міжгалактичного досвіду, почала нестися така словесна пурга, що члени міжнародної космічної станції (МКС) навідріз відмовилися повертатися на земну кулю. Під час словесних дебатів столичний очільник видавав такі перли, що мухи зі сміху падали на льоту. А в Зімбабве, кажуть, гіпопотам закашлявся і захлинувся у болоті. Але наш люд не засмутився – історичне гуртування загалу ще й не таке видавало.
Якщо хтось думає, що освоєння космічних просторів колись закінчиться, то дуже сильно помиляється. Українці цього не допустять.
Думалося-гадалося, космічна ера скінчилася, аж на тобі – бах! – поповнився загін астронавтів. Ні, щоб одразу запихнути в зореліт, ненароком переплутати стропи на парашуті – щоб, гад, не повернувся, дозволили з почестю здійсьнювати почесну місію. Жевріла надія, що опісля напівголових ораторів мухи насміються, і вже ніяка живність не постраждає. Не тут то було.
Коли мавпа взяла в руки ломаку, стала людиною. Коли мавпоподібному всучують булаву, він починає нею розмахувати навсебіч. Уже не тільки мукання-буканя сиплеться на наші голови, а й… А може, так і треба?! Можливо, без сірої речовини ліпше заживеться.
Не буду випробовувати долю – піду, натягну мотоциклетного шлема.
