Суміш іронії та дивовижності
Люблю тексти, в яких поруч уживаються ніжність і безвихідь, легка усмішка і присмак сліз. Пишу, бо не можу не писати. Часто змішую жанри, як хтось би змішав джаз із дощем, стару афішу з наївною молитвою або кухонне світло з міжзоряною темрявою. Шукаю в літературі не сюжет — а удар. Не красу — а правду. Мене цікавить усе, що не вкладається в шкільні терміни: коли читач сам не знає, що це було, але памʼятає довго. То не стиль, то спосіб дихання. Іноді — серйозно. Іноді — з хуліганською усмішкою. Але завжди — по-справжньому.
«Господарство на трьох» — оповідання про квартиру, в якій побут і любов створили нетипову гармонію. Трохи смішно, трохи незручно, трохи боляче — але дуже по-справжньому. Ширма — як символ. Голоси — як музика, що не заглушає одне одного.
Третє оповідання з циклу «Дніпро — місто дивовижностей» Новачок у поліції потрапляє у справу, що виходить за межі розумного. Один допит — і його життя тріскає, мов тонка крига. Історія про контроль над історією, який контролює тебе. Без фальші, без права на відмову.
Особиста історія на тлі великих подій. Про мову, війну, біль, письменство і щоденні спроби залишатись собою. Іронія тут не маска, а інструмент. Пам’ять — не тягар, а матеріал. А кожне слово — вибір, за який платиш власним досвідом.
Оповідання про несподівану зустріч у барі, що перетворюється на щось глибше. Про двох незнайомців, які знаходять одне одного у найвразливіший момент — коли падає небо. Перше з серії «Дніпро — місто дивовижностей». Без пафосу, але з серцем.
