Суміш іронії та дивовижності
Люблю тексти, в яких поруч уживаються ніжність і безвихідь, легка усмішка і присмак сліз. Пишу, бо не можу не писати. Часто змішую жанри, як хтось би змішав джаз із дощем, стару афішу з наївною молитвою або кухонне світло з міжзоряною темрявою. Шукаю в літературі не сюжет — а удар. Не красу — а правду. Мене цікавить усе, що не вкладається в шкільні терміни: коли читач сам не знає, що це було, але памʼятає довго. То не стиль, то спосіб дихання. Іноді — серйозно. Іноді — з хуліганською усмішкою. Але завжди — по-справжньому.
Оповідання про несподівану зустріч у барі, що перетворюється на щось глибше. Про двох незнайомців, які знаходять одне одного у найвразливіший момент — коли падає небо. Перше з серії «Дніпро — місто дивовижностей». Без пафосу, але з серцем.
