Пошуки Себе

Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.

Загадкова радість прилетить на світанку, укутана щастям та чудес мрій, із новим світом - де кожен момент, як птаха в небі. Яка кружляє, кличе в політ, унісон, весни цвіт, нам перешкодить. В сміливості вперед, губимо шлях для серця зупинки.

Любов розтане під гірськими дорогами, а млини й пасовища вдихнуть пахощі майбутнього, що були поверхами зведені, в очікуванні поглядів, на світлі вітрини.

Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.

Супровід під лихо, - передає пахощі, ніжні, щирі, дбаливо мрійливі. Поринають у світ, поринувши руки до земної пустелі, за столиком емоцій. Які звабливо опустить очі, щоб не заплакати під шум.

Вірш описує тягар втрат і сорому, який розчиняється на шляху до відкритості та нових почуттів. Це роздуми про кохання, що проросло крізь тіні минулого, ведучи до світла.

У мене життя, і я це ціную, хоча інколи здається дивним. Думаю, як проживу свій шлях? Може, вистачить жити в тіні? Не хочу тягнути за собою ненависть, що чіпляється, мов тінь.

Туман - друг, та надійний провідник, що бачить страх та неволю. Недоречно скаже, біжати, стежками забутих серцем сіл, - приємних. Обійми червоні, десь там, хатній притулок, несхожий на інший.

Зимовий вечір тримає таємницю. Він казковий і спокійний, але водночас загадковий, наповнених питаннями й роздумами над письмовим столом

Вірш передає сум за втраченим і спогади, які, ніби туман, з’являються і розвіюються. Зорі вночі нагадують про минуле, додаючи йому відтінок тихої меланхолії.

Пошуки сенсу, в розбірці кленів і ялиць, зі словом коханим пробігли на переході, той час в якому застиг

Втечею від небажаного, може слугувати будь-що. Ховатися можна за скелями, дерев'яними уступами, та будинками в пошуках ковтку, для переведення серця

Все навколо сповнене таємничості: туманні розповіді, віщують кінець видіння. Герой розмірковує про події, які відбуваються, при світлі місяця, приймаючи, що не все дано побачити чи зрозуміти.

Вдається, подолати сум шляхами тутешніми. Ігри, книги, образ мрійливий. А що, як це ближче чим вдається? Без доріг і поглядів шумних, озирнувшись.

Наші риси, інколи складно читати, коли мимоволі минаємо мрії дитячі, - недопустимі увагою та знаками, але згадка живе, коли сльза піде на аркуш забутого листа.