А чи може хтось залишатися справжнім у цьому сьогоденні й чи варто взагалі про це думати? Можливо, саме для наших поколінь цей світ і буде справжнім. Він таким і є, з усіма своїми викликами, суперечностями, фальшами та шуканнями сенсу.
Всі ми пишемо, або читаємо, або мріємо… або мріємо писати. Я пробував кинути писати, але ніт, вертався знову до цього. Я пробував відпустити це, але воно верталося знову…
Третя частина розповідає про відчуття, які відкриває для себе Бен: вони різкі, таємні. Але в таємниці криється щось, щось неземне і зле. Може, ця пригода принесе не тільки радість, але й горе. Поки серце не тужить, йому зустрілася подруга, яка погодилася піти, але чи надовго?
Не важливо скільки нам років, змінюватись на краще можемо всі. Відчуваємо себе, аналізуємо свої прагнення і можливості, ставимо задачі, діємо і ЖИВЕМО, досягаючи своєї мети!
Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.
Загадкова радість прилетить на світанку, укутана щастям та чудес мрій, із новим світом - де кожен момент, як птаха в небі. Яка кружляє, кличе в політ, унісон, весни цвіт, нам перешкодить. В сміливості вперед, губимо шлях для серця зупинки.
Любов розтане під гірськими дорогами, а млини й пасовища вдихнуть пахощі майбутнього, що були поверхами зведені, в очікуванні поглядів, на світлі вітрини.
Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.
Супровід під лихо, - передає пахощі, ніжні, щирі, дбаливо мрійливі. Поринають у світ, поринувши руки до земної пустелі, за столиком емоцій. Які звабливо опустить очі, щоб не заплакати під шум.
Вірш описує тягар втрат і сорому, який розчиняється на шляху до відкритості та нових почуттів. Це роздуми про кохання, що проросло крізь тіні минулого, ведучи до світла.
У мене життя, і я це ціную, хоча інколи здається дивним. Думаю, як проживу свій шлях? Може, вистачить жити в тіні? Не хочу тягнути за собою ненависть, що чіпляється, мов тінь.
Туман - друг, та надійний провідник, що бачить страх та неволю. Недоречно скаже, біжати, стежками забутих серцем сіл, - приємних. Обійми червоні, десь там, хатній притулок, несхожий на інший.
Зимовий вечір тримає таємницю. Він казковий і спокійний, але водночас загадковий, наповнених питаннями й роздумами над письмовим столом
Вірш передає сум за втраченим і спогади, які, ніби туман, з’являються і розвіюються. Зорі вночі нагадують про минуле, додаючи йому відтінок тихої меланхолії.
Пошуки сенсу, в розбірці кленів і ялиць, зі словом коханим пробігли на переході, той час в якому застиг
Втечею від небажаного, може слугувати будь-що. Ховатися можна за скелями, дерев'яними уступами, та будинками в пошуках ковтку, для переведення серця
Все навколо сповнене таємничості: туманні розповіді, віщують кінець видіння. Герой розмірковує про події, які відбуваються, при світлі місяця, приймаючи, що не все дано побачити чи зрозуміти.
Гриша
Пишу, що спадає на думку.
