Пошуки Себе

Третя частина розповідає про відчуття, які відкриває для себе Бен: вони різкі, таємні. Але в таємниці криється щось, щось неземне і зле. Може, ця пригода принесе не тільки радість, але й горе. Поки серце не тужить, йому зустрілася подруга, яка погодилася піти, але чи надовго?

А може я поет? А може лірик? Чи я медик?

Не важливо скільки нам років, змінюватись на краще можемо всі. Відчуваємо себе, аналізуємо свої прагнення і можливості, ставимо задачі, діємо і ЖИВЕМО, досягаючи своєї мети!

Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.

Загадкова радість прилетить на світанку, укутана щастям та чудес мрій, із новим світом - де кожен момент, як птаха в небі. Яка кружляє, кличе в політ, унісон, весни цвіт, нам перешкодить. В сміливості вперед, губимо шлях для серця зупинки.

Любов розтане під гірськими дорогами, а млини й пасовища вдихнуть пахощі майбутнього, що були поверхами зведені, в очікуванні поглядів, на світлі вітрини.

Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.

Супровід під лихо, - передає пахощі, ніжні, щирі, дбаливо мрійливі. Поринають у світ, поринувши руки до земної пустелі, за столиком емоцій. Які звабливо опустить очі, щоб не заплакати під шум.

Вірш описує тягар втрат і сорому, який розчиняється на шляху до відкритості та нових почуттів. Це роздуми про кохання, що проросло крізь тіні минулого, ведучи до світла.

У мене життя, і я це ціную, хоча інколи здається дивним. Думаю, як проживу свій шлях? Може, вистачить жити в тіні? Не хочу тягнути за собою ненависть, що чіпляється, мов тінь.

Туман - друг, та надійний провідник, що бачить страх та неволю. Недоречно скаже, біжати, стежками забутих серцем сіл, - приємних. Обійми червоні, десь там, хатній притулок, несхожий на інший.

Зимовий вечір тримає таємницю. Він казковий і спокійний, але водночас загадковий, наповнених питаннями й роздумами над письмовим столом

Вірш передає сум за втраченим і спогади, які, ніби туман, з’являються і розвіюються. Зорі вночі нагадують про минуле, додаючи йому відтінок тихої меланхолії.

Пошуки сенсу, в розбірці кленів і ялиць, зі словом коханим пробігли на переході, той час в якому застиг