Хто я? І ким я хочу стати, коли виросту — якщо я вже доросла
Іноді мені здається, що я застрягла між «ще не» і «вже не».
Іноді мені здається, що я застрягла між «ще не» і «вже не».
Ну, скажіть чесно, бувало таке? У духовному житті ніби все норм: ходиш до церкви, молишся як треба, а всередині — нуль, порожнеча! І ось тут ця книга просто розриває шаблон! Це не просто текст, а реально чесне дзеркало для твоєї душі.
Кожен з нас мріє відчути свободу в душі, але мало хто помічає що саме ми забрали в себе її, бо без питань нема болю, але немає і свободи.

Про внутрішній когнітивно-емоційний дисонанс, періодичне відчуття власної особливої значущості, що суперечить раціональному розумінню власної «звичайності».

Зустріч, яка починається як звичайне побачення, несподівано стає розмовою на межі віри й реальності. Двоє людей, дві правди, одна ніч — і питання, на яке не можна відповісти просто. Це не п’єса. Це — розмова, що залишає післясмак.
Особиста історія на тлі великих подій. Про мову, війну, біль, письменство і щоденні спроби залишатись собою. Іронія тут не маска, а інструмент. Пам’ять — не тягар, а матеріал. А кожне слово — вибір, за який платиш власним досвідом.

А чи може хтось залишатися справжнім у цьому сьогоденні й чи варто взагалі про це думати? Можливо, саме для наших поколінь цей світ і буде справжнім. Він таким і є, з усіма своїми викликами, суперечностями, фальшами та шуканнями сенсу.
Всі ми пишемо, або читаємо, або мріємо… або мріємо писати. Я пробував кинути писати, але ніт, вертався знову до цього. Я пробував відпустити це, але воно верталося знову…

Третя частина розповідає про відчуття, які відкриває для себе Бен: вони різкі, таємні. Але в таємниці криється щось, щось неземне і зле. Може, ця пригода принесе не тільки радість, але й горе. Поки серце не тужить, йому зустрілася подруга, яка погодилася піти, але чи надовго?
Не важливо скільки нам років, змінюватись на краще можемо всі. Відчуваємо себе, аналізуємо свої прагнення і можливості, ставимо задачі, діємо і ЖИВЕМО, досягаючи своєї мети!
Сум і туга. Ліричний герой спостерігає за незнайомцем і згадує про свого друга, який лежить у будці, втомлений і хворий. Святкові звуки не приносять радості, а навколо панує тиша і пустота, що підкреслює відчуття самотності та безнадії.
Загадкова радість прилетить на світанку, укутана щастям та чудес мрій, із новим світом - де кожен момент, як птаха в небі. Яка кружляє, кличе в політ, унісон, весни цвіт, нам перешкодить. В сміливості вперед, губимо шлях для серця зупинки.
Любов розтане під гірськими дорогами, а млини й пасовища вдихнуть пахощі майбутнього, що були поверхами зведені, в очікуванні поглядів, на світлі вітрини.
Прохання про залишок, втіху з рідним плечем, імпонує та свідчить про тривогу, - катастрофою, що трапилася незадовго до " найкращих " канікулів, в проміжку озера, забутого тінню зими.
Суміш іронії та дивовижності