Тобі так легко говорити про світло, коли ти сам живеш у темряві. Ти навіть несповна віриш у те, що пишеш. Твої мрії так і залишилися мріями… реальне життя тебе мало цікавить, ти живеш у світі ефимерних подій та особистостей. Тобі приносить радість твоє блукання думками, в яких ти заходиш занадто далеко, але вернувшись у реальність, ти відчуваєш тільки розчарування.
“Досягни успіху”, — кричать соцмережі, коучі та інші “експерти”… а що, якщо ти просто волієш жити, просто існувати, не ставлячи перед собою недосяжних задач. Ти не вписуєшся у сучасність, користуючись простим кнопковим телефоном, ба навіть нікому не телефонуєш… не пропонуєш свої послуги або курси, якими завалена мережа.
Твій смартфон досі без сім-картки, і вібрує лише тоді, коли приходить повідомлення від кола близьких тобі людей, настільки близьких, що ці повідомлення можна порахувати на пальцях однієї руки.
Живеш спогадами, та не знаєш навіщо тобі здалося це життя… просиш у Бога відповідей на прості питання, та молишся за те, щоб Він прибрав твою душу до Себе.
Тебе ніщо не тримає… ти настільки часто думав про смерть, що змирився з тим, що ти смертний, і спокійно чекаєш її приходу.
Не знаєш в чому шукати радість, і розумієш, що все скороминуче, і віриш тільки і вічність… що там, за порогом, буде краще життя.
Ти знаєш, як треба, але насправді, тобі не хочеться всього того, що пропонує тобі світ.
Колись ти любив музику, та навіть намагався бути схожим на своїх кумирів. Складав свої тексти та зачитував їх під біти, потім брав гітару до рук та пробував писати пісні. Мріяв стати актором… але не судилося. Потім вирішив писати, і, вряди-годи цим досі займаєшся.
Шукав собі роботу… але жодне з місць на яких ти себе пробував, так і не зачепило і не викликало прив’язаності.
Сучасний світ вимагає тебе купувати якомога більше, думати якомога менше, та відноситися до всього як до товару. Навіть творчість перетворили у товар… мрії, любов, дружба — все тепер можна купити.
Живеш, і не знаєш навіщо… нема ідеї, яка б могла врятувати цей світ.
