Чи знайоме вам це відчуття страху, коли потрібно сісти за щось по справжньому для вас важливе?
Те відчуття відповідальності за очікування. Інколи власні, а інколи зовнішні. Деструктивний страх, тривога не виправдати їх. Відчуття, стоячи перед лицем якого ми лише хочемо тікати. Розуміємо невідворотність виконання цієї дії. Та у порівнянні з ним, з об’ємом цього багажу, ми робимося зовсім дрібними, не здатними нічого контролювати.
До яких способів втечі ми вдаємося? Сучасний світ пропонує нам багато доступних варіантів швидкого задоволення. Ютуб, тікток, інстаграм. Перше, що приходить в голову - найбільш очевидно шкідливі мережі. Інколи контент там може навіть бути змістовним, що дозволяє легше виправдовувати своє “неналежне” часопроведення. Проте, окрім названих вище опцій, це може бути будь що, проасоційоване в нашій голові з легкістю і безтурботністю. Перегляд порно, мастурбація, читання прибирання, чи інші мілкі задачі. Проте відчуття всередині, що стають все гострішими, не дають помилитися - зараз це не те. Я роблю не те, що маю.
Та, насправді, чи є цей страх дійсно обгрунтованим? Ми живемо в концепції того, що майбутнє може бути результатом максимуму, або мінімуму докладених зусиль. Та на справді, нічого не може бути ніяк інакше, окрім як те, як воно є, або станеться. Ми не можемо і не могли б зробити щось краще, ніж зробили, уникаючи чогось. Тобто, результат ніколи не можна змінити. Ми завжди зробимо максимум, навіть коли здається, що це не так. Будь яке рішення, будь яка дія - будуть нашим максимумом.
Тож чого ми боїмося насправді? Що ми не дотягуємо до нашого максимума зараз. Ми не віримо в себе, ставлячи планку, що не відповідає нашому нинішньому стану. Просто завжди однаково високо. Через що ми вважаємо себе нижче.
Ми просто в даний момент часу не можемо виконати поставлену задачу так, як бачимо собі. І замість того, щоб спокійно досягти цього стану і гарантувати потрібний результат - коримо себе, що не робимо дію конкретно в цей, і наступний, і будь який інший момент, коли наш мозок просто не готовий. Тому він і не стане готовим ніколи
З цього можна прийти до висновку, що боятися насправді не те, що нічого, а навіть просто не має сенсу. Не має сенсу рефлексувати, чи є тут якась реальна загроза, адже важливий лише стан зараз. Ми можемо, чи не можемо щось зробити. І єдине - треба приймати цю дійсність, а не корити себе.
Весь контроль, насправді, ілюзорний. Події просто відбуватимуться. Питання лише, як ви себе при цьому почуватимете. А від цього залежатиме ваше відношення. Що вплине на подальші рішення. Які приведуть до відповідного майбутнього
